Дуже багато видатних вчених, які походять із Запорізької області увійшли в історії української науки. На жаль, розповісти про всіх не вдасться, проте є можливість висвітлити хоча б історію шляху чотирьох винахідників із регіону: дитинство, освіта, завдяки чому стали знаменитими, досягнення — читайте далі на izaporizhets.com.
Григорій Герасимович Чечет
Григорій Чечет народився 1 грудня 1870 року у Каї-Кулак (сучасна назва село Острівка) Бердянського повіту, Таврійської губернії. Перші кроки у науці почав доволі пізно, але, це не завадило чоловіку у 1909 році самотужки створити модель аероплана “Планета”, з якою поїхав до Петербурга. У 1911 році у тандемі з інженером-конструктором Миколою Ребіком та фінансиста Ушкова, змайстрував аероплан “ЧУР-1” і піднявся в повітря. З 25 березня по 8 квітня 1912 брав участь у другій повітроплавальній виставці. Деякий час брав участь у випробуваннях літака на Комендантському аеродромі в Петербурзі. Успіх літального проєкту затьмарив здоровий глузд фундатору Ушакову — він привласнив собі винахід, через що українець не стерпівши такої ганьби – покинув росію, повернувся до Великого Токмака. Там чоловік працював слюсарем на механічному заводі німецьких заводчиків-колоністів Фукса і Клейнера. Григорій Герасимович почав розробку нового повітряного апарату: витрачав всю зарплату, заощадження, зусилля – усе заради скорішого завершення амбітного проєкту. І все ж одного дня його праця ожила та злетіла у повітря, а, науковець зміг довести всім своїм критикам, що досягне найвищого результату. Винахідом вченого із Запорізької області користувалися працівники на заводі “Дека”, сучасну назву — Мотор Січ.
У 1922 році Григорій Чечет помер від епідемічного висипного тифу, його поховали у місті Токмак біля хутора Ігнатівка.
Самуїл Юрійович Гузь
Народився мелітопольський винахідник 5 грудня 1905 року, тоді ще у Таврійській губернії. Освіту здобув в Одесі на робітничому факультеті, після чого з 1927 року працевлаштувався на Дніпровській магнієвий завод. Там доволі добре проявив себе – у 1935 році зробили головним інженером заводу. На початку Другої світової війни, як головний інженер, очолив евакуацію заводу в Солікамськ. Разом з багатьма відомими розробниками такими, як: Павлов, Кичини, Сипайлович тощо – створив технологію промислового виробництва титану. Загалом був дуже тісно залучений у створенні радянської титанової промисловості, за що й прозвали – “батько радянського титану”. Також Самуїл Гузь керував Полівським кріолітовим заводом, а в Інституті титану у Запоріжжі виконував обов’язки головного металурга. Являється автор підручників з технології виробництва титану. За свою кар’єру нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами “Знак Пошани” та Червоної Зірки, медалями. 29 травня 1969 року Самуїл Юрійович Гузь помер в Запоріжжі.
Павло Павлович Карпуша
Павло Карпуша народився 6 листопада 1914 року у селі Піщане тоді ще Мелітопольського повіту. У 1935 році вступив до Мелітопольського інституту інженерів-механіків сільського господарства. Навчання поєднував разом із практикою на роботі, що дало змогу у 1940 році здобути диплом з відзнакою за спеціальністю інженер-механік сільського господарства. Одразу після закінчення інституту пішов працювати за своїм фахом — робота головним інженером у місті Уругут Самаркандської області Узбецької РСР.
Коли почалась Друга світова війна чоловік пішов на фронт. З 1941 по 1944 рік активному був залучений у бойових операціях на Західному, Калінінському та 3-му Білоруському фронті. Боєць отримав поранення та контузію під час корегування вогню артилерії. В армії впевнено йшов кар’єрними сходами на гору — спочатку начальник штабу дивізіону, а потім — командир поточного підрозділу. Після закінчення війни повернувся до улюбленої справи. У 1946 році влаштувався асистентом кафедри “Ремонт машин” в Мелітопольський інститут механізації сільського господарства.
Починаючи з 1953 року науковець працює викладачем, потім — доцентом кафедри “Сільськогосподарські машини”. У 1974 році отримав вчене звання професора. Загалом науково-дослідницька діяльність Павла Павловича була присвячена: дослідженням та удосконаленням знарядь додаткового обробітку ґрунту; дослідженням робочого процесу і робочих органів посівних машин (зернових і кукурудзяних сівалок); дослідженням робочих органів кукурудзозбиральних машин. Своєю тяжкою працею та відданістю ремеслу нагороджений багатьма орденами та медалями — понад 50 відзнак, не враховуючи 18 бойових та трудових нагород.
Федір Михайлович Муравченко
Народився запорізький науковець 18 березня 1929 року. Федір Михайлович свій шлях у технічній діяльності розпочав у Харківському авіаційному інституті у 1948 році на факультеті “авіамоторобудівництво”. Після того, як здобув диплом пішов працювати інженером-конструктором. З грудня 1959 по березень 1965 року обіймав посаду — начальника конструкторської бригади у Запоріжжі. Потім три роки був провідним конструктором на місцевому заводі. У січні 1967 року став заступником головного конструктора з експериментальних робіт. А у 1983 році — головний конструктор та першим заступником керівника підприємства. Через декілька років Федір нарешті стає — керівником підприємства “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес”. Працював над створенням понад 50 типів і модифікацій авіадвигунів, зокрема, завдяки йому у серійне виробництво вийшло багато відомих літаків з першим вітчизняним турбореактивним двигуном та великим ступенем двоконтурности. Винахід запоріжця дав можливість відчутно зменшити витрати на розробку, сертифікацію і впровадження у масове виробництво авіадвигунів, газових турбін промислового призначення. Загалом у 60 країнах світу на 42 типах літальних апаратів використовуються механічні серця, які винайшов безпосередньо Федір Муравченко. Чоловік являється автор та співавтор понад 200 наукових праць, 30 авторських свідоцтв і патентів. 8 лютого 2010 року Федора Михайловича не стало — похований на Капустяному кладовищі в Запоріжжі. Тяжку працю запорізького новатора за життя встигли оцінити багатьма нагородами: Державною премією України у галузі науки та техніки, орденами, почесними відзнаками, які отримував з рук лідера держави, зокрема, і звання — Героя України.
