24 Червня 2022

Відомі пам’ятники Запоріжжя

Related

Пожежі у Запоріжжі. Згадуємо правила безпеки, які ви могли забути

Уроки ОБЖ ніколи не сприймалися в шкільному віці всерйоз....

Як запорізький аеропорт змінювався крізь роки

Після початку повномасштабного вторгнення багато аеропортів України стали мішенню...

Футбольні стадіони Запоріжжя

Неодноразово у своїх статтях ми наголошували, що Запоріжжя –...

Відомі пам’ятники Запоріжжя

Ні для кого не секрет, що вулиці Запоріжжя задовго...

Як запорізькі козаки стежили за своїм здоров’ям?

Історія огорнула походження козаків. Сучасні вчені ламають голови над...

Share

Ні для кого не секрет, що вулиці Запоріжжя задовго до нашого народження вбирали багатовікову історію, яка, незважаючи на нові фасади та реконструкції, досі живе у душі міста. Дуже складно зараз уявити, що вулицями нашого міста крокував хтось інший. Ми не є частиною історії. Нам здається, що світ був чорно-білим. Прямо як на фотографіях у старому бабусиному альбомі. Нам складно уявити, що на тій вулиці, на якій зараз стоїть модна кафешка, колись збирались козацькі отамани, приймаючи важливі військові рішення. Будь-яке наступне покоління відчуватиме подібні емоції. Ми не відчуваємо монументальності та епосу історії нашого міста, поки самі їй не станемо. Парадокс, але, мабуть, пам’ятники в нашому випадку – це не просто скульптурні споруди, що будуються з волі чиновників та істориків, а портал у минуле, який допомагає вникнути та відчути справжню душу нашого міста. Цим ми сьогодні й займемось. Більше на izaporizhets.com.

Пам’ятник Князю Святославу

У 2005 році у Вознесенівському парку Запоріжжя було відкрито 5-ти метрову бронзову пам’ятку Великому Київському князю Святославу. Скульптор В’ячеслав Кликов зобразив Київського князя на передбачуваному місці смерті. У своїй руці Святослав тримає меч, який за задумом автора, передає своїм нащадкам. Так уже вийшло, що відкривали монумент одразу до кількох важливих дат: 1040-річчя переможного походу Святослава на Хазарський каганат та 235-річчя заснування Олександрівська. Незважаючи на критику, з якою було зустрінуте відкриття пам’ятника у 2005 році членами товариства «Просвіта», згодом монумент став візитівкою острова Хортиця та Запоріжжя.

Пам’ятник Миколі Гоголю

Сам Гоголь жодного разу не був у Запоріжжі, проте залишити не увічненим одного з найяскравіших представників літератури запоріжці не могли. Микола Васильович народився у Полтавській губернії в далекому 1809 році. Через деякий час разом із сім’єю перебирається до Санкт-Петербурга. Незважаючи на те, що мешкав Гоголь на чужині, його в ранньому віці зацікавила рідна, українська культура. Він знаходить старі рукописи, в яких описано життя, побут та звичаї українців того часу, після чого приступає до написання своїх найвідоміших творів. «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Сорочинський ярмарок» та деякі інші найвідоміші твори з’явились на світ завдяки захопленню письменника культурою та етносом України того часу. Погруддя письменника знаходиться неподалік 12 школи, а на самому пам’ятнику красується його цитата: «Молодість щаслива тим, що має майбутнє».

Пам’ятник Сталевару

Цей монумент має багато імен: «Пам’ятник Металургу», «Пам’ятник Горновому», «Пам’ятник Сталевару». Не має значення як ви його називаєте, адже справа тут у цінності обеліску для запорожців. Впевнений, що для багатьох саме цей меморіал є найулюбленішим серед усіх тих, що були і будуть перераховані у нашому тексті. «Пам’ятник Сталевару» символізує культурний код запоріжців – їхню працелюбність, честь та відвагу, а знаходиться він перед «входом» у заводську зону Запоріжжя.

Встановлено цей монумент у 1963 році поруч із Палацом культури імені Кірова (ДК ЗАлк), а його творцем став корінний запорожець – Іван Носенко. Цей пам’ятник з бетону, цегли та цементу вже багато що пережив: у 2006 році його хотіли перенести ближче до центра міста, проте від ідеї швидко відмовились, а у 2012 році його дещо «реконструювали» – оновили плитку, перефарбували та додали підсвічування.

Пам’ятник Йосипу Гладкому

Ще один обеліск, який відкидає нас в історію козацтва. Один із наймолодших пам’ятників у Запоріжжі, який увічнив пам’ять останнього отамана запорізького козацтва. Історія цього отамана сповнена таємниць і чуток, а сам його прихід до «отаманства» здається неможливим. Батьки Йосипа були досить заможними людьми, тому з раннього дитинства оберігали сина від війни. Син же не мав нічого проти такого життєвого шляху, доки не опинився в Одесі. Там Йосип, як кажуть у нас зараз, потрапив у не дуже приємну для його батьків компанію козаків Платнірівського куреня. Через деякий час він став їх курінним отаманом, а через два роки після того – кошовим отаманом усієї Задунайської січі. Йосип проявив себе як дуже талановитий військовий полководець у війні проти Османської імперії, за що був нагороджений безліччю титулів.
Сам обеліск виглядає дуже монументально і розташовується неподалік могили Йосипа Гладкого на старому Філіпповському цвинтарі.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому

Не будемо далеко відходити від «козацької» теми. Якщо Йосип Гладкий багатьом читачам міг здатися особистістю незнайомою, то ім’я Богдана Хмельницького знають абсолютно всі. Видатний полководець, лідер та політичний діяч, який був гетьманом Війська Запорізького і запам’ятався знавцям-історикам не лише славетними перемогами, а й як один із найсильніших переговорників в історії.
Звели пам’ятник Михайло Худас та Федір Зайцев на місці першої битви гетьмана Війська Запорізького на Хортиці, проте, святкуючи 400-річний ювілей гетьмана було прийнято рішення перенести пам’ятник з острова в парк Металургів. Біля величного обеліску зазвичай збирається багато людей, які й досі вшановують пам’ять Богдана Хмельницького.

Пам’ятник Олександру Івченку

Запоріжжя – це не лише місто сталеварів. Завдяки особі Олександра Георгійовича Івченка наше місто прославилося і у сфері авіа-конструкції. Саме Олександр Георгійович є творцем поршневих двигунів, більшості двигунів для малої авіації та гелікоптерів. На «Івченко-прогресі» – заводі, який був створений у 1945 році, було розроблено понад тридцять типів модифікацій авіадвигунів, які зараз встановлені на сотнях літальних апаратах у світі.
Бронзовий пам’ятник було відкрито у 2009 році за ініціативи доньки Олександра Івченка – Наталії. Олександра Георгійовича зафіксували біля прохідної конструкторського бюро «Прогрес», на обеліску він завмер, дивлячись в небо.

Пам’ятники жертвам Голодомору

1932 і 1933 сторінки історії нашої країни навіки залишаться безпросвітними і болісними. Голод тих років, який забрав з собою життя мільйонів українців залишається з нами як пам’ять про найжахливіші моменти історії та пам’ять про найтупіших політичних діячів в історії. Ми не будемо вдаватись в історію цих подій, щоб не посилювати і так нестабільний настрій.
На вулиці Соборній монумент відкрили у 2007 році. Обеліск складається з двох частин – фігури жінки, яка символізує всіх матерів України та шестиметрового хреста на чорному тлі. На помості висічений напис: «Жертвам Голодомору та сталінських репресій».
Інший пам’ятник жертвам Голодомору відкрили у 2008 році на вулиці Культурній. Цей монумент знаходиться на території кафедрального собору Святої Трійці і являє собою двометровий хрест із силуетами матері та дитини, які померли від голоду.

Пам’ятник Льотчикам

На перетині вулиці Перемоги та бульвару Шевченка видніється літак на постаменті, присвячений воїнам-авіаторам, що боролися у 1941-43 роках за небо над Запоріжжям. Під час відкриття пам’ятника у 1974 році на постаменті люди побачили МІГ-19, який не брав жодної участі у Другій світовій війні. Після народного обурення літак змінили на Ла-5. Саме ця модель воювала у запорізькому небі. Крім цього, поблизу літака можна побачити таблички, на яких висічені імена льотчиків-авіаторів, які загинули над нашим містом.

Обеліск до 60-річчя перемоги

У 2005 році на бульварі Шевченка скульптори Федір Зайцев та Борис Чак відкрили один із найпопулярніших монументів Запоріжжя. Триметровий обеліск стоїть у центрі невеликої площі. Зверху на обеліску видніється червона зірка, а знизу встановлено хрест із мармуру на згадку про тих, хто не повернувся додому з війни.

Пам’ятник Героям Чорнобиля

У 2018 році на Соборному проспекті з’явився монумент, який змусив мешканців міста посперечатися з приводу того, що взагалі на ньому зображено. Куля на постаменті дуже дивувала запорыжців, які перекидалися різними припущеннями – від “Пам’ятника Колобку” до “Пам’ятника Гільйотини”, проте ці припущення були докорінно не вірними і певною мірою образливими. Сталева куля зображує атом, який вирвався назовні після подій 26 квітня 1986 року, а арка позаду нього – портал, що розділяє наше життя та історію на “до” та “після” аварії на ЧАЕС.

Пам’ятник Пушкіну

В 1999 році на честь двохсотліття відомого письменника, місцевими скульпторами було відкрито пам’ятник Пушкіну. Сам письменник до речі, у 1820 році відвідав Запоріжжя. Пам’ятник приваблює місцевих своєю незвичайною композицією – на відміну від типових монументів письменникам, запоріжці зобразили Олександра Сергійовича «вбудованим» у чорнильницю з пером. Зараз зрозуміти задум авторів стає трохи проблематично у зв’язку з тим, що згодом перо стало складно розглянути через природну деформацію (робота над пам’ятником велася грубими інструментами). Монумент, до речі, знаходиться на бульварі (дуже дивно) Пушкіна.

Пам’ятники менонітам

Меноніти, якщо коротко і без поглиблення – протестанти, основу релігії яких складає ідея незастосування сили. Зародилась ця ідея в Голландії і названа на честь ідейного натхненника Менно Сімонса. Рух був гнаний і з Німеччини, і зі своєї батьківщини. Їх не визнавали ані католики, ані протестанти. Меноніти, що знаходились в постійних бігах, знайшли себе в Запоріжжі, проте ненадовго. Радянські репресії відрізнялися від європейського невизнання тим, що були радикальними і не закінчувалися тільки образливими словами. На Верхній Хортиці історики виявили понад 300 надгробків менонітів, які знаходилися за 700 метрів від загальноосвітньої школи №86.
У Запоріжжі є два пам’ятники менонітам – один був відкритий у 2009 році, а другий – у 2021.
Автором більш ранньої роботи виступив канадський меноніт – Пол Еппа. З трьох цільних гранітних плит вирізані образи чоловіка, жінки та двох дітей. Цей монумент розташований на вулиці Розенталя.


Другий обеліск було відкрито у 2021 році на території Хортиці. «Меморіал Хортицьких менонітів» складається із 18 пам’ятників.

Пам’ятник Андрію Первозванному

Поряд зі Свято-Андріївським храмом, в парку імені Тараса Григоровича Шевченка розташувався пам’ятник людини – звичайного рибалки, якому, як каже Біблія, Ісус першому передав послання з небес. Один із дванадцяти апостолів та учень Христа. Не перетворюючи нашу подорож пам’ятниками Запоріжжя на телеканал «Спас», ми пропустимо подробиці біографії Андрія Первозванного (за винятком того, що згідно з Священними писаннями, апостол проповідував у Запоріжжі та відвідував острів Хортиця) і зосередимось безпосередньо на монументі.
Автор обеліску – Микола Соболь помер в день затвердження ескізу, тому роботу батька завершив його син. Сам пам’ятник стоїть на височині, а Святий апостол спостерігає за нами з п’ятиметрової висоти. На монументі стоїть табличка із позолоченим написом.

Пам’ятник воїнам, які загинули в Афганістані

Упродовж десяти років – з 1979 по 1989 рік на території Афганістану точилася війна. В історичні перипетії, як і в релігійні ми вступати не будемо. Скажімо лише, що будь-яка війна – це біди, нещастя та смерть. Будь-яка агресія стосовно іншої держави – прояв дурості та недорозвиненості системи політичного керівництва агресора. Можете називати нас менонітами за нашу пацифістську позицію, проте хотіти війни у ​​21 столітті можуть лише недалекі.
Війна в Афганістані була такою ж безглуздою і нещадною, як і інші війни. Ось тільки, крім смертей на полі бою, «афган» зруйнував життя і тисячам звичайних людей. Через цей збройний конфлікт на територію тодішнього СРСР потрапили найнебезпечніші наркотичні речовини, які знищували життя молодих людей і без зброї в руках.
Пам’ятник воїнам, які загинули в Афганістані, був створений Владленом Дубліним у 1995 році. Знаходиться він на бульварі Шевченка.

Невмираюча пам’ять

Все, що було перераховано вище – лише найвідоміше з того, що можна побачити та відвідати у Запоріжжі. Місто, яке пережило багато, яке надихалось багатьма і яке продовжує розвиватися. Дивно, але лише заглянувши в історію цих місць, ми розуміємо, скільки всього пережили рідні вулиці. Тільки заглянувши в історію міста, ми усвідомлюємо, наскільки ми є мультифункціональними і незвичайними. Дізнаємось, що Запоріжжя – це не тільки центр козацтва, не тільки індустріальне місто, але також місто, що думає, читає і придумує. Місто, вулицями якого ходив апостол Андрій Первозванний, але водночас місто, яке стало притулком для протестантів – менонітів. Місто контрастів, мультикультури та талантів. Місто, історією якого ми маємо право пишатися.