Видатний мікробіолог, талановитий вчений на честь котрого названо інститут в Індії, винахідник першої вакцини від холери та чуми — усе це про Володимира Хавкіна. Українець став відомим по всьому світу, крім своєї батьківщини: де народився науковець, освіта, чим прославився, через що у російській імперії його переслідували — читайте далі на izaporizhets.com.
Юнацькі роки та освіта
Володимир Аронович Хавкін народився 1860 році у місті Бердянськ. Зростав хлопчик у дуже бідній єврейській сім’ї, яка часто приїжджала. Коли Хавкін закінчив місцеву гімназію родина переїхала до Одеси. Там він проведе багато часу, який здебільшого присвячував зацікавленням природничими науками. Через свою допитливість вступив до Одеського університету, першим його викладачем став видатний вчений-мікробіолог — Ілля Мечников, в честь якого у майбутньому назвуть навчальний заклад. Педагог справив неймовірні враження на бердянського підлітка — під його керівництвом хлопець починає вивчати зоологію. Хавкін був дуже здібним і вирізнявся неймовірною працьовитістю серед інших студентів на фізико-математичному факультеті. У 1884 році майбутній видатний вчений здобув освіту, захистив дисертацію й здобув науковий ступінь кандидата зоології. Гідної праці по професії на той час у південній пальмірі Володимир Аронович знайти не міг, що трохи зупиняло прогрес амбітного чоловіка. Проте, він не здавався, і через деякий час прийняв рішення — покинути російську імперію.
Перші кроки у науковій діяльності
За кордоном Хавкін починав свою наукову кар’єру одразу по приїзду до Швейцарії. Там у Лозанні чоловік обіймав посаду приват-доцента Лозаннського університету. А у 1889 році на запрошення улюбленого викладача з Одеського навчального закладу, Іллі Ілліча Мечникова, прибув до Парижу. Вчений-мікробіолог запропонував Володимиру Ароновичу працювати на посаді бібліотекаря, нащо той без вагань погодився, адже з часом став науковим співробітником у видатному на весь світ університеті Пастера. В цей період українець відає усього себе поглибленому вивченню та освоєнню нового матеріалу, важко працює, але тішиться тим, що не має жодних обмежень та утисків від суспільства. Вчений цікавився працями Луї Пастера, якому вдалося створити вакцини проти сказу і сибірської виразки. Тоді він ще не знав, чим обернеться йому ця давня юнацька допитливість.
Чим прославився бердянський вчений?
“Важкі часи народжують сильних людей” — цей вислів точно висвітлює період у якому жив і творив Володимир Хавкін. У кінці ХІХ століття у світі розповсюджувалися дві дуже смертельні хвороби: холера та чума. Бердянський вчений за кордоном спочатку зайнявся розробкою протихолерної вакцини. Винахідник витратив на це понад три роки. Експерименти проводив на морських свинках та кроликах, а, щоб довести дієвість свого винаходу на людині прийняв рішення, не розповідаючи про це своїм колегам — ввести мікроби хвороб у своє тіло, щоб потім вираховувати потрібну дозу вакцини. Емпіричні та досить небезпечні дослідження, напочатку більше калічило здоров’я пацієнта аніж лікувало — його мучила лихоманка, температуру, головний біль. Проте, на щастя, згодом – він подолав недугу. До 1892 року офіційно створює першу ефективну вакцину проти холери, довівши її цілющі властивості на самому собі. Проте, у Франції не дозволяли науковцю лікувати людей, на відміну від уряду Британії, який зацікавився винаходом вченого, і послав його в Індію. Тоді ситуація там була однією з найгірших у світі, епідемія майже щодня забирала тисячі людських життів. Тому в прискореному режимі Хавкін в статусі державного бактеріолога Британської корони приїжджає до Калькутти у 1893 році. В містечку швидкома був розгорнути “лікувальний штаб”, куди закликали збиратися всіх городян і людей з ближніх територій. На старті Володимиру Хавкіну довелося зіштовхнутися з багатьма противниками вакцинації через релігійні міркування тутешніх — йому навіть погрожували фізичною розправою, якщо той не покине місто. На свій страх та ризик чоловік продовжує роботу, вдається зробити перші результативні щеплення. Місцеві помітили, як їхні співгромадяни перестають хворіти, крім того, показовою була смерть вищезгаданих релігійних “антиваксерів”. Тому стартувало масове щеплення усього населення Калькутті та прилеглих територій. Володимир Хавкін власноруч вакцинував понад 42 000 осіб. Недуга зазнала краху і почала відступати, смертність в охоплених епідемією холери районах знизилася в десятки разів. Та за холерою до Індії прийшла ще страшніша біда — чума, епідемія яка вразила в 1896 році друге за величиною місто Бомбей і його околиці. З Калькутти Володимир Хавкін перебрався до епіцентру недуги, де за три місяці виготовив протичумну вакцину, а 10 січня 1897 року уже випробував її на собі. Протягом кількох років видатний мікробіолог безпосередньо брав участь у вакцинації населення. В підсумку лише в Індії бердянський винахідник зробив щеплення понад чотирьом мільйонам людей. А його винахід продовжив використовуватися іншими вченими надалі по всьому світу, що в загальному підрахунку допомогло врятувати за сорок років, понад тридцять п’ять мільйонів людей. Володимир Аронович в Британській колонії став справжнім месія, отримав посаду головного бактеріолога, і пізніше став директором Бомбейської протичумної лабораторії, яка у сучасний період названа на його честь. Державна пошта Індії випустила в обіг поштову марку з портретом видатного вченого, який загалом прожив там двадцять два роки.
Через що на батьківщині його переслідували?
У 1897 році тодішня королева Вікторія урочисто нагородила українського вченого одним з найвищих орденів Британської імперії. Винахідника з нашого регіону обрали почесним членом багатьох наукових товариств та академій країн Європи й Азії. Також тяжку працю Володимира в розвитку медицини відзначила премією Паризька академія у 1909 році. А через вісім років чоловік виїжджає з Індії назад до Європи. Тут у другій половині 20-х років оселяється в Лозанні, на березі Женевського озера. Саме в Лозанні Володимир звернувся до віри батьків і почав відвідувати синагогу. Українець з єврейським корінням восени 1927 році приїжджає до Одеси. Проте, швидко свою батьківщину покидає, оскільки вдома його всесвітню працю відмовлялися визнавати, і як самого бердянського вченого. Конфлікт із тодішньою владою пов’язувався тим, що бувши євреєм чоловік не мав можливості проводити дослідження. Такі прояви ксенофобії Володимир Хавкін не міг терпіти, тому ще проживаючи в Одесі — входив до лав політичної організації, яка виступала проти єврейських погромів у місті. Внаслідок цього Володимира Ароновича двічі виганяли з університету і піддавали арештам. А коли він досяг небаченого успіху за кордоном російська імперія не могла собі дозволити признати вихідця з України, з єврейським корінням, видатним вченим. Натомість у світі Хавкіна поважали, коли у 1930 році він помер у Лозанні, то в Індії цей день став національним трауром. За життя чоловік ще встиг заповісти 500 тисяч доларів на створення фонду для заохочення молодих талантів у єврейських релігійних школах Східної Європи. До слова, цей фонд продовжує своє функціонування і в наш час. З початком історії незалежної України у рідному Бердянську нарешті з’явився на честь Володимира невеликий музей при санепідстанції. А у 2004 році з ініціативи ректора Бердянського державного педагогічного університету Василя Крижка та місцевого скульптора Ігоря Генерозова, гідно вшанували нашого талановитого винахідника — було створено погруддя Володимира Хавкіна і постамент до нього. Пам’ятник встановлений зліва від входу в перший корпус БДПУ, який розташовується в колишній будівлі чоловічої гімназії, де колись здобував освіту вчений.
