За всю історію становлення нашого міста, попри непрості часи — всі хто тут просив допомогу завжди її отримував. Так було в далекому минулому, коли адміністративний центр називався Олександрівськ, під час російської агресії у 2014 році, пандемії коронавірусу у 2020, і у добу повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. В моменти, коли здавалося вже надії на порятунок немає — запоріжці продовжували не зупинятись. Превентивно викликам часу нові “Робін Гуди” із Запоріжжя почали докладати більше зусиль та самоорганізовуватися: хто першим почав займатися волонтерською діяльністю у місті, як рятували людей від недуги COVID-19, спротив російській агресії з 2014 по 2022 рік — читайте далі на izaporizhets.com.
Коли вперше у місті розгорнулась волонтерська діяльність?
З історичних відомостей доволі важко точно визначити, коли у місті офіційно почалось щось схоже на “волонтерський рух”. Коли, Запоріжжя називалось Олександрівськ – його населяло багато приїжджих народів, зокрема, і американські меноніти. Один з найвідоміших з них був — Герман Нібур, на честь якого пізніше буде названий млин. Саме завдяки цій промисловій споруді часів української революції було влаштовано пункт гуманітарної допомоги. Люди допомагали городянам всім чим могли аби вони не замерзали на холоді або ж, що найгірше не вмирали від голоду — роздавали свіжий хліб, теплий одяг, “засоби медичної допомоги” тощо.
2014 рік: розквіт волонтерського руху в Запоріжжі
У 2014 році після революції гідності російська федерація окупувала український півострів Крим та розпочала збройну агресію на сході України. На жаль, чи, на щастя, однак для деяких міст в Україні війна була чимось далеким — “десь там”. Водночас Запоріжжя стало одним із гуманітарних хабів й тилом наших військових, які багато років боронили державу від зазіхань ворога. Аби захисники мали змогу гідно битися у 2015 році у місті створили волонтерський центр — “Солдатський привал”. Приміщення було схожим на безплатний хостел для українських воїнів, які перебували там транзитом. За всю історію діяльності проєкту більше ніж 11 тисяч людей відвідало “Солдатський привал” — це волонтери, бійці, актори й музиканти, які тримали шлях на фронт для виступів перед військовими. Також центр мав можливість надати українським захисникам психологічну та юридичну поміч. Фундатором цього проєкту являється Галина Гончаренко, яка втратила сина, Михайла, під час російсько-української війни у 2014 році — він загинув у боях під Лозовою, був військовим 93-ї бригади, на його честь названо одну з вулиць у Запоріжжі.
Багато хто одразу з битв на Майдані відправився на нові гарячі напрямки, аби Україна зберегла свою незалежність, одною з таких є — Жанетта Малярова. З перших днів російської агресії вона захищала Україну на волонтерському фронті. Жінка вступила в колектив “Жіноча сотня Запоріжжя”. Проєкт займався всіма можливими речами, які допомагали зберегти життя нашим воїнам: виготовляли маскувальні сітки, робили “окопні свічки”, в’язали теплі речі, готували їжу, збирали та організовували фінансову поміч від небайдужих тощо. Зокрема, якось завдяки коштам “меценатам” вдалося придбати екскаватора для 55-ї артилерійської бригади, аби бійці могли швидко укріплювати свої позиції.
Пандемія коронавірусу
В роки активного розповсюдження коронавірусу, коли весь світ пішов на карантин без повного розуміння, як далі діяти — українські волонтери сфокусувалися на допомозі усім, хто її потребував. Перші захворювання наганяли багато фейків, які надалі створювали паніку в голові людей. Аби протистояти усьому цьому запорізькі волонтери, крім медичної допомоги, розвезенням гуманітарки ліків та харчів, надавали психологічну поміч. Місцевий проєкт — “Мій телефонний друг” за ініціативою “Волонтерського центру допомоги під час коронавірусу” допомагав городянам на карантині не залишалися на самоті. Небайдужі особливо турбувалися людьми з інвалідністю, із сімей зі складними життєвими обставинами, а також людьми похилого віку. В організації волонтерили понад 2000 учасників було багато підлітків, молоді – загальний вік 30-35 років.
Сучасний період
З початком повномасштабного вторгнення сталося те, чого найбільше боялися, і, що завжди мотивувало українських волонтерів продовжувати допомагати військовим на фронті, аби війна не прийшла до нашого міста. 24 лютого рф захопило ключові міста на півдні країни, а Запоріжжя надалі стало прифронтовим містом. Це спонукало багатьох волонтерів вступити до лав місцевої тероборони. Інші займалися їхнім забезпеченням. Про харчування потурбувалося низка запорізьких ресторанів — вони організовували гуманітарні штаби. Зокрема, на базі кафе-бару BELUGA працював великий волонтерський центр, який годував 3-3,5 тисячі порцій щодня. Розвезенням важливих гуманітарних пакунків займалися активісти “Автоєвросили”. Волонтерською діяльністю з 24 лютого почали займатися усі городяни, завдяки самоорганізації вони почали плести маскувальні сітки, надсилати гроші у благодійні фонди, які потім купували: каримат, тепловізори, рації, дрони тощо. Також скупляли бронежилети з касками, а, коли такої можливості вже не було — власноруч почали їх виготовляти. Тут волонтерам сприяло те, що ще з 2014 року низька металургійних підприємств Запоріжжя вже було налагоджено промислове виробництво бронежилетів, тому робота швидко приносила результат. Небайдужі займалися ремонтуванням бойової техніки українських воїнів. В місті з перших днів почало діяти кілька спеціалізованих “мілітарних СТО”, завдяки яким навіть ворожий транспорт відновлювався і використовувався для перемоги над злом. Багато добровольців долучалися до територіальної оборони з лопатою в руках, аби укріпити тактичні позиції військових в підступах до міста. На початку березня тисячі містян у свій вільний час щоденно наповнювали та вантажили на одному з кар’єрів у передмісті мішки з піском для створення блокпостів. Запоріжжя з початком великою війни ще стало логістичним центром півдня держави. Сюди з’їжджалися тисячі людей, які тікали від російської окупації, як з території Запорізької області, так і Донецької, зокрема понівеченого росіянами Маріуполя. У медичному напрямку волонтери допомагали місцевому військовому госпіталю – вивозили усі потрібні медикаменти, зокрема, було доставлено препарати для людей із захворюванням щитоподібної залози.
5 грудня 2022 року, коли в Україні та у всьому світі відзначають Міжнародний день волонтерів у Запоріжжі відбувся урочистий захід з цієї нагоди. Було запрошено представників військово-політичного керівництва міста, громадських активістів та організації, благодійні фонди тощо. До всіх них звернувся начальник Запорізької ОВА. Він привітав волонтерів з їхнім святом, подякував їм за те, що вони є в нас, а також нагородив державною медаллю — “За розвиток Запорізького краю” місцеві волонтерські організації.
