Історію нашого краю досліджують дуже велика кількість видатних українських науковців, але найбільшого успіху досягли дослідники землі, яка їм рідна з народження. Саме їм і присвячена ця робота: про місце народження і дитинство, де здобули освіту та чим запам’яталися завдяки своїй науковій діяльності – читайте далі на izaporizhets.com.
Лідія Архипівна Лівінська
22 жовтня 1928 року у селі Тихонівка мелітопольська округа народилася Лідія Лівінська. Майбутня дослідниця виростала у багатодітній сім’ї із дванадцяти дітей та інвалідом Першої світової війни батьком – Архипом Асмоловим. Коли почалась війна на фронт пішли відразу 6 братів Лівінської, троє з них – загинули. Під час німецької окупації допомагала партизанам. Дівчина самотужки працювала на городі, а ще встигала ходити в місцеву школу. У 1943 році при відступі німецькі окупанти спалили село, згоріла й хата Асмолових. Попри війну закінчила у Тихонівці 7 класів, 8-й клас у Мелітополі, де потім провчилась на курсі для майбутніх бухгалтерів. У 1946 році Лідія не змогла вступити до Запорізького педагогічного технікуму, проте не здалась – її прийняли у новоствореному технікум у Києві, який закінчила у 1950 році. Перші гроші заробила працюючи начальником маршруту. Завдяки тяжкій праці Лідія пішла на підвищення – старший диспетчер випуску у трамвайному депо імені Красіна, а потім й начальник цеху. А з 1959 року стала начальником з експлуатації у новоствореному Дарницькому депо. У березні 1971 року після Куренівської трагедії жінка повернулась працювати у депо імені Красіна на посаді заступника директора – начальником з експлуатації. Згодом вирішила зайнятися педагогікою – робота в Навчально-курсовому комбінаті КТТУ. У 1983 році дослідниця із Запорізької області вийшла на пенсію, проте не полишила улюблену справу – вона створила музей історії Київського транспорту, який почав працювати напередодні святкування 100-річчя з дня відкриття Київського трамваю. У 2005 році Лідія Архипівна отримала унікальний Диплом доброти. Жінка мріяла на день 50-річчя трагедії організувати громадську панахиду в пам’ять усіх загиблих, а також побачити оновлений рідний музей, але, на жаль, через хворобу не встигла.
Світлана Серафимівна Андрєєва
Світлана Андрєєва народилась 31 березня 1970 року у Запоріжжі. У 1986 році закінчила Запорізький державний університет за спеціальністю “Історія”. З 1986 по 1999 року навчалась в аспірантурі ЗГУ, на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин. А також приблизно у цей період паралельно викладала історію та географію у ЗОШ №89 у рідному місті. Ще була співробітником Науково-дослідного інституту козацтва при Запорізькому державному університеті. Запоріжанка викладала на кафедрі всесвітньої історії та соціальних наук Херсонського державного педагогічного університету, з 2001 року – старший викладач, з 2007 року – доцент кафедри. У 2006 році захистила кандидатську дисертацію “Взаємини Запоріжжя і Кримського ханства періоду Нової Січі”. З 2011 року працювала докторантом кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін у ЗНУ. Запорізька дослідниця багато працювала над останній роботі – докторська дисертація “Інкорпорація земель Кримського ханства в склад Російської імперії у XVIII – на початку ХІХ століття”. Талановита освітянка спеціалізувалась на: історії Південної України, запорізького козацтва, Кримського ханства, а також історичних відомостей про міжнародних відносин Центрально-Східної Європи XVIII ст.
Бойко Анатолій Васильович
Народився запорізький дослідник 14 березня 1960 року. Майбутній доктор історичних наук закінчив у 1977 році місцеву середню школу № 50, після чого пішов працювати на завод “Запоріжсталь”. З 1978 по 1981 рік служив на Чорноморському флоті. Після служби до 1986 року навчався на історичному факультеті Дніпровського державного університету, де отримав диплом зі спеціальності “Історик, викладач історії й суспільствознавства”, а потім працював на аспірантурі. В період відновлення України своєї незалежності запоріжець захистив кандидатську дисертацію на тему “Торгівля Південної України”. У 1989 році почав працювати асистентом кафедри історії СРСР і УРСР ЗНУ, з вересня 1991 року виконував обов’язки старшого викладача, у травні 1992 року – доцент кафедри історії України ЗДУ. З 1994 по 1997 рік – докторант у вищезгаданому університеті. У 2001 році захистив докторську дисертацію на тему: “Джерела з соціально-економічної історії Південної України останньої чверті XVIII століття”. Впродовж 2000-2010 років багато часу виділив на організацію масштабних усно-історичних і етнографічних експедицій на півдні України. Загалом був ініціатором понад 25 міжнародних і всеукраїнських конференцій, конгресів, семінарів, круглих столів. Талановитий запорізький дослідник ще займався журналістською діяльністю у часописі “Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України”. Бувши головним редактором написав багатотомні та серійні видання: “Джерела з історії Південної України”, “Новицький Я. Твори у 5-ти томах”, “Усна історія Степової України” тощо. Анатолій дуже добре спеціалізується на улюбленій сфері наукових інтересів – історія Степової України ХVIII-XIX ст., джерелознавство, і усна історія Степової України. За свою тяжку працю нагороджений у 2004 році медаллю – “За розвиток Запорізького краю”. А у 2008 році здобув відзнаку “Заслуженого працівника освіти України”, й отримав нагороду “За розвиток Запорізького краю”, у 2010 році – “За особистий внесок у розвиток міста Запоріжжя”.
Лиман Ігор Ігорьович
Ігор Лиман народився 23 серпня 1971 року у місті Бердянськ. Виріс у звичайній родинні, де батьки важко працювали аби поставити на ноги свого сина. У 1993 році закінчив Запорізький державний університет за спеціальністю “Історія”. На кафедрі історія України ЗДУ працював: асистентом, аспірантом, старшим викладачем. З 1997 року – доцент кафедри історичних та економічних дисциплін вже у рідному Бердянському державному педагогічному інституті. У 1999 році його обрали завідувачем кафедри історії БДПІ. З 2002 по 2005 рік чоловік перебував у докторантурі ЗДУ (пізніше ЗНУ). У 2005 році він повернувся на кафедру історії України в БДПУ, а пізніше був проректор з міжнародних зв’язків в університеті. У червні 1996 року захистив кандидатську дисертацію “Церковний устрій Запорозьких Вольностей”, а у листопаді 205 року – докторську дисертацію на тему “Православна церква на півдні України”. Ігор Ігорьович цікавився у своїх наукових дослідженнях освіти: історичною регіоналістикою, історією Церкви, соціальною, морською, усною історією та історичною урбаністикою. Він працював над понад 698 різноманітних наукових публікацій, з них – 31 монографії археографічного видання. А 493 матеріали вміщено в енциклопедичних виданнях, такі як: десятитомна “Енциклопедія історії України”, “Енциклопедія сучасної України”, “Енциклопедія Бердянська” тощо.
