Лукашевич Михайло Адамович — перший земський лікар у часи, коли Запоріжжя мало назву — Олександрівськ. Тут видатний медик врятував дуже багато життів, за це вже посмертно запоріжці увіковічили його у вулицях та монументах міста. Цей матеріал присвячений історії життя та діяльності славетного місцевого медика: перша згадка, освіта, чим запам’ятався, та що по собі залишив Михайло Адамович — читайте далі на izaporizhets.com.
Михайло Лукашевич: освіта та перша робота за професією
В історичних джерелах, на жаль, відсутня інформація, коли народився видатний запорізький лікар. Проте, якщо розглядати протоколи земської Управи за 1875 році, то там можна знайти першу згадку про Михайла Лукашевича. Здобувати освіту юнак вирішив у Харкові. Підлітком вже працює за професією, замінюючи третього лікаря у Гуляйпільській дільниці, поки той був у відпустці. Закінчивши навчання, відправляється до запорізького регіону працювати сільським доктором. Допоки на початку нового 1880 року місцеве Земство прийняло рішення, щодо започаткування проєкту будівництва лікарні. Першим хто очолив цей медичний пункт став саме Михайло Адамович — він надалі проведе тут свої найкращі роки у поточній сфері діяльності.
Чим запам’ятався Михайло Лукашевич у місті
Роль Земського лікаря на той час була вкрай важливою та сповнена колосальною відповідальністю — Михайлу Лукашевичу доводилось працювати щоденно, без вихідних. За рік міг собі дозволити відійти від роботи по іншим справам лише чотири рази по чотири дні. Фахівець лікував людей від недуги з дев’яти годин і до того моменту поки не допрацює з останнім пацієнтом. Крім того, в його обов’язки входили домашні виклики. Особливо в період епідемії, коли люди масову хворіли вдома і не мали фізичної можливості прийти до Лукашевича — він брав всі потрібні речі та обходив усіх жителів дільниці. Аби швидко пересуватися по місту чи прилеглих територій, чоловік використовував спеціальний службовий кінний віз. За рік фахівець міг відлучитися чотири рази по чотири дні. Також у лікарні (або поза нею) приймав пологи. У 1900 році Лукашевич отримував 1400 рублів на рік, йому виділяли безплатну квартиру з опаленням і водою. Запоріжець був керівником медичного закладу, де, до слова кажучи, ще проводив незліченну кількість тяжких хірургічних операції. Загальний підрахунок за 1 рік пацієнтів, які просились на приймання у Михайла Адамовича становить — понад десять тисяч. На докторі була уся відповідальність за організацію процесу лікування в місті та ближніх поселень. Купа фахової документації, матеріальна частина обліку медичного приміщення, та весь бюрократизм у найкращих своїх проявів зразка дев’ятнадцятого сторіччя — теж належав до його кола обов’язків. Слід відзначити, що, Михайло Лукашевич, попри навантаження встигав заповнювати важливі документи, завдяки правильній організації колективу — аудит ніколи не мав зауважень щодо роботи лікарні. Цьому протягом понад сорок років Михайлу Адамовичу допомагав медичний фахівець міської в’язниці та поточного лікувального закладу — Григорій Гуртовий. Аби продовжити існування медичного приміщення та забезпечити його усім належним Земства виділяло кошти Михайлу. На які, зокрема, завдяки клопотанням видатного медика було створено телятник, що сприяв отриманню телячої лімфи, надалі її експлуатували для вакцинації проти віспи. На чергових Земських зборах фахівець просить уповноважених осіб звернути увагу на навантаженість медичного пунку, закликаючи до фінансової підтримки проєкту спорудження нового. Однак урядовці поглинули у сварки та не погодження з місцевою владою стосовно того, хто дасть гроші нашому ентузіасту. Крім того, розходились думки через те, що міська влада не хотіла, щоб лікарня переносилася в сусіднє село, бо тоді найбідніші жителі Олександрівська залишаться без медичної допомоги. Зрештою обидві сторони знайшли “соломонове рішення” — нова лікарня була побудована, однак вже після смерті Лукашевича.
Досягнення і неочікувана смерть
Олександрівський лікар присвятив понад тридцять років роботі у медичному житті міста. 18 літ чоловік був єдиним земським лікарем у старому Запоріжжі й прилеглих територій. Завдяки йому виросло дуже багато здорових нащадків жителів нашого міста й поселень поблизу. На робочому посту видатний запорізький доктор залишався до дня своєї трагічної смерті 10 жовтня 1910 року. Помер, від гострої інфекції, випадково заразившись від хворого. На З’їзді земських лікарів, 1 лютого 1911 року, колеги вшанували пам’ять найстарішого земського лікаря Лукашевича Михайла Адамовича. 19 лютого 2016 року на сесії Запорізької міської ради вирішила декомунізувати вулицю Жовтневу, назвавши її на честь талановитого земського лікаря Лукашевича.
Династія Лукашевич
Після загибелі у Лукашевича старшого залишилась велика сім’я — двоє старших синів, дев’ятирічний син Валентин і семирічні двійнята Георгій і Валентина. По смерті годувальника Земство взяло на себе опікунство родини, часто виплачували кошти, щоб нащадки лікаря, який врятував тисячі життів не мали гідну долю. Проте, коли почалась революція фінанси, які призначалися Лукашевичам — “містичним чином зникли”. Через це вдові фахівця стає важче виховувати трьох малолітніх дітей. Старші сини запоріжця, за деякими історичними джерелами, схоже, що, поїхали за кордон, адже “нова влада” їм не подобалась. Або більш трагічний варіант — загинули під час громадянської війни. Молодші ж сини та донька мали можливість піти шляхом свого знаменитого батька, здобули медичну освіту і все життя працювали — хірургами, а дочка на професії аптечного провізора. Усі діти Михайла Адамовича гідно працювали не зганьбивши батькове прізвище. Молодший Лукашевич рятував людей в період війни на фронті. За свою відданість професії та сміливості українець був нагороджений орденами. Однак, коли війна добігла кінця Григорія репресували.
Інший син лікаря із Запоріжжя — Валентин Лукашевич, бувши провідним хірургом багато років рятував тисячі життів, під час війни та в мирний період. Також як і його брат нагороджений багатьма орденами, медалями. А у 1951 році став першим у нашому регіону на той час, хто був відзначений званням “Заслужений Лікар України”
Наймолодший нащадок династій Лукашевич, Валентина Михайлівна, народила дочку, яка була обдарована лікарським хистом свого діда і батька. Світлана Лукашевич ще в період Другої світової під керівництвом батька працювала медичною сестрою. Коли фашистська Німеччина програла, вона вступила до медичного закладу освіти в Краматорську. Як дипломований хірург понад двадцять два роки керувала в Оріхові хірургічної районною лікарнею.
