У продовжені минулого матеріалу про утворення креативної платформи “Млин”, публікуємо другу частину інтерв’ю з Олександром Динником: наслідки пошкодження частини будівлі після ракетного обстрілу 14 жовтня, як триває процес відбудови, і чому варто допомогти “Млину” у відновлювані приміщення – читайте далі на izaporizhets.com.
— Що змінилося з початком широкомасштабної війни для організації?
Насправді початком великої невизначеності в стратегічному питанні й у розвитку, стали усі ці “ковідні історії”, а тому ми намагалися зберегти власну екосистему. У нашого проєкту наразі близько чотирьох постійних резидентів. У нас є: керамічна студія, студія перероблення пластику, кухня і квести, і завдяки цієї взаємодії, що ми допомагаємо один одному і разом розвиваємося, виходить більш-менш адекватно закривати фінансові питання. Себто, орендарі та суборендарі, а резиденти сплачують певний відсоток коштів, що не виходить закрити у фінансовому плані я беру на себе. Спочатку через пандемію, а тепер вже через війну не виходить реалізувати масштабні події. Протягом цього непростого періоду підтримували наші спільноти, наприклад, “ілюстраторську тусовочку”, швидкі замальовки. Майже кожну неділю, випали лише на час карантину і на самому початку повномасштабного вторгнення, стараємося проводити ці зустрічі ось уже третій рік.
— 14 жовтня. Як ви дізналися про те, що російська ракета пошкодила історичну будівлю та приміщення вашої творчої діяльності, що відчули коли побачили наслідки руйнувань?
— Через хвилин три-чотири після прильоту, один із моїх резидентів, Денис, який займається квестами, тоді був у приміщенні, коли він опинився у безпечному місці, подзвонив і про все розповів. Буквально через хвилин 15-20 я вже був на місці, подивився пошкодження, наскільки все кепсько… Ну насправді важко… проаналізувати свої відчуття. Хоч я себе частково до цього готував, адже у нас місто під постійними обстрілами, і ти намагаєшся зрозуміти, як би ти діяв у тій чи іншій ситуації. Можливо, ще до кінця все не усвідомив. Проте найголовніше, що ніхто з тих людей, які були в епіцентрі подій не отримали ушкоджень, це дуже приємна була звістка, а все інше – “то наживне”.
— На якому зараз етапі процес відбудови знищених росіянами частин будівлі?
— В той же день ми відкрили збір. Спочатку проаналізували, що потрібно. Нам дуже допомогли усі небайдужі люди, від щирого серця кажу їм, дякую! Дуже приємно розуміти й відчувати цю підтримку; за декілька днів ми поприбиралися, забили щитами вікна, декілька вікон поставили одразу із тих, що вціліли. Через два тижні: із 13 вікон купили та відновили 6 вікон, щільно закрили їх, щоб не виходило тепло. Розібралися зовсім трошки зі стінами з гіпсокартону, і відремонтували частину музичного обладнання, і пішли на паузу. Через місяць відновили свою діяльність, але ми ще далекі від повноцінного ремонту. Я маю надію, що з акумульованих коштів, які нам надали доброчинці скоро усе відбудуємо! Адже, хочеться надзвичайно багато зробити: і стелю, і підлогу, і забезпечитися новою музичною апаратурою. Але там занадто багато коштів треба… Одне вікно, ми рахували, коштує близько 10-11 тисяч гривень, тільки на вікна підуть більша частина коштів.
— Для тих жителів міста Запоріжжя і небайдужих українців, можете розповісти чому варто допомогти “Млину”, і чого найбільше наразі не вистачає у відновлювані культурного об’єкта?
— Ще раз хочу подякувати усім, хто підтримує нас! І хочу попросити знову тих, хто не допомагав, або не знав про нашу ініціативу, я гадаю варто нам допомагати: ми намагаємося зробити максимально комфортні умови для творчих людей міста Запоріжжя. Для того, щоб креативна платформа “Млин”, продовжувала бути таким осередком комфортного росту, аби ідейна молодь мала можливість “протеститися”, у найбільш теплих умовах, ніж економічні відносини. Бо на початковому етапі вкрай важливо відчувати цю підтримку зі сторони, саме такими ми намагаємося бути. Щоб людина, яка хоче реалізувати свою ідею розуміла чи варто за неї боротися, далі вже без млина.
14 жовтня, усі амбіцій, планування нових проєктів, і мрії Олександра та його команди зазнали пошкоджень, проте наші вороги не змогли їх повністю знищити. Небайдужі українці (місцеві) не залишилися осторонь, і нині намагаються усе відбудувати. Можливо, хтось скептично погляне на ці амбіційні задуми, адже, Запоріжжя досі залишається прифронтовим містом – сирени тут лунають щодня, у небезпеці не лише будівлі, а й самі містяни. Проте, історія пана Олександра, його креативного колективу і доброчинців, що вже долучилися до відновлення зіпсованої частини будівлі – усі вони свідки того, що – це того вартує. Справа не просто у відновлені історичної будівлі або досягнення особистих амбіцій: “Єдине комфортне місце в Запоріжжі, де розвивається андеграунд міста. Перші концерти в житті нашого гурту були саме у ньому. Там нас навчили: як грати, стояти на сцені, допомогли отримати перших слухачів. “Млин” – це саме той культурний центр Запоріжжя, котрий буде народжувати нових артистів навіть через 5 років (нову хвилю музикантів), а тому допомога цьому проєкту – це допомога життю музикантів, художників і просто творчих людей на весь регіон”,– місцевий гурт “plaaaato” про вплив креативної платформи “Млин” на їхню творчу діяльність.
Свою думку про важливість відновленні “Млина” також висловили – гурт “Povod”: “Млин пана Олександра, допоміг в організації найпершого концерту гурту “Povod” у Запоріжжі. Вони надавали гідні умови для оренди приміщення, завжди шли на назустріч нашим пропозиціями, допомагали з обладнанням і “трансфером”. Адже, їхня мета – це допомога Запорізьким митцям, а млин – це місце не просто з довгою архітектурною історією, а й дуже привітливе та затишне для всіх, і тому вважаю усім варто долучитись до відновлення.”
Креативна платформа “Млин” намагається змінити своє індустріальне місто у творчому напрямку, але нині на заваді крім понівечених вікон взимку, найбільшою перешкодою є – холодне відношення запоріжців (українців) до культурного майбутнього свого регіону: “Одне вікно, ми рахували, коштує близько 10-11 тисяч гривень”,- цитуючи знову пана Олександра, нам важко з ним не погодитися стосовно того, що одне вікно справді коштує захмарні гроші, однак наявність хоча б одного, вже ліпше ніж – нічого. Закликаю всіх небайдужих долучитись до збору коштів для “Млина” пана Олександра Динника, аби ця зима пройшла у теплі для наших творчих запоріжців.
