Зовсім недавно ми розповідали історію млина Нібура, а тепер вирішили розповісти детальніше про його сьогодення, завдяки інтерв’ю із засновником проєкту – Олександром Динником. Для зручності ознайомлення із творчим проєктом Олександра, ми розділили поточну роботу на дві частини. Інтерв’ю з керівником “Млина” про те, як було створено проєкт, про команду, гроші та мрії – читайте далі на izaporizhets.com.
— Олександре, Ви являєтеся засновником креативної платформи “Млин”, розкажіть, чим займається організація, яку мету сповідує? І як Вам прийшла ідея створити цей проєкт саме у старій промисловій будівлі минулого Запоріжжя, як здавалося?
— Наша головна мета – це розвиток творчих спільнот й митців, які будуть викристалізовувати культуру самого міста. Усе почалось з бажання створити щось на кшталт коворкінг майстерні, там на “120-150 квадратів”, аби тільки було зручно займатися своєю творчістю в будь-якій прикладній сфері. Ми орендували частину млина, і там почали працювати – готувати приміщення. Паралельно спілкувалися, показували цей проєкт різним майстрам: гончарями, ковалями тощо. Усім кого могли знайти у Запоріжжі, казали: “привіт, ми ось такі хочемо зробити тут, умовно, коворкінг майстерню”. Під час ремонту локації виявилося, що дуже великий запит є у створенні арт-простору, щоб проводити: класичні лекції, концерти, вечірки, майстер-класи тощо. Так з часом, це переросло у заснування креативної платформи “Млин”. Від 16-го року ми працювали над ти, щоб створити такий осередок, можливо, альтернативної культури, андеграунду – усе те, що зазвичай не потрапляє на дошку оголошеннях біля палаців культури, і у саму будівлю. Це місце, що може давати розвиток творчій культурі міста.
— На початку реалізації проєкту з якими труднощами зіткнулися? Де знайшли кошти для оренди приміщення тощо?
Я починав цей проєкт із декількома знайомими, пробував взаємодіяти й розвивати горизонтальне управління. Ми обрали абсолютно непридатне приміщення для ведення бізнесу. Якби це з самого початку розглядалося, як бізнес-проєкт, то він би точно не мав стартувати, але, ми хотіли впливати на розвиток соціуму нашого міста. Серед проблем на початку були ремонтні роботи: бетонування, проведення електрики, каналізації тощо. Метою було зробити проєкт “самоокупним”, щоб він міг у майбутньому існувати на яких ніяких, але, економічних правилах, тому спочатку доводилося інвестувати власні заощадження, а потім ще долучилися моїй знайомі.
— Скільки людей працюють у вашій команді?
На початку було три організатори і близько шести людей в команді. Здебільшого, це волонтерська діяльність – кошти не виплачувалися. Гонораром, це назвати важко, але, коли проводили невеликі проєкти працівники могли отримати “грошове заохочення”. Часто люди банально вигорали через три місяці або пів року, і переходили у якісь інші проєкти. Зараз у нас працюють двоє – кошти ми не отримуємо, проте маємо можливість розвиватися у сферах які нам цікаві.
— Особисто Ви про що зараз мрієте?
— Я зараз мрію, із короткострокових – дуже хочеться перетворити увесь комплекс млина у самий найкращий осередок творчості і креативу міста Запоріжжя, щоб до нас приходили, і мали можливість створювати і продукували нові проєкти, ідей, і тим самим розвивали наше місто. Завдяки синергій і взаємодії між різними творчими людьми – це обов’язково допоможе, і дасть якісний старт. Через 10-15 років, я дуже вірю, що цей проєкт максимально сильно дасть поштовх на зміну всього міста. Також хочу про те, щоб росіяни “повздихали”, розділилися на 15 окремих автономних республік і жили десь “за порєбриком” і нам не заважали.
