В Україні дуже багато талановитих футболістів – вони наша гордість, як і найбільше досягнення збірної України з футболу – чвертьфінал Чемпіонату світу 2006 року. В цьому році «синьо-жовті» також могли потрапити на мундіаль, але програли збірній Вельсу(1-0). Одразу троє вихованців запорізької академії футболу боролися за цю можливість – грати у груповому етапі ЧС-2022 в Катарі. Українці продемонстрували непоганий футбол, а тому Україна має світле футбольне майбутнє. Запорізький регіон завжди «постачає» талановитих гравців для топових українських клубів та головної команди країни. Серед них є, як чемпіони національного чемпіонату – УПЛ, так і зарубіжних змагань. Про історію становлення, здобутки, і сьогодення запоріжців – далі детальніше на izaporizhets.com.

Про наших футболістів можна і треба говорити дуже багато, але найкрасномовніше буде розповісти про їхній футбольний шлях у вигляді символічної  збірної, адже вихованців футбольного Запоріжжя безліч. Вистачить на одинадцятку найкращих навіть з лавою запасних на кожну позицію.  

Воротар – Максим Коваль (Шериф, Молдова)

Першим у нашому списку йде талановитий голкіпер пройшовши всі ланки молодіжних команд, крок за кроком, сейв за сейвом – все заради того, щоб одного дня дебютувати на професійному рівні за дорослу команду «Металург» Запоріжжя. Дебютував юний воротар у переможному матчі проти ужгородського «Закарпаття». Після цього кар’єра шістнадцятирічного Максима пішла на гору, і апогеєм цього стало, два відбиті пенальті у матчах проти топів чемпіонату України – київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Кияни переманили юного запорізького воротаря до столиці в липні 2010 року, викупивши його контракт у «Металурга» за 3,1 мільйона євро. В «Динамо» перед ним стояла дуже непроста задача – замінити сорока чотирирічного воротаря київського клубу, Олександра Шовковського. Легендарний футболіст вже завершував свою професійну кар‘єру, тому Максим одразу став у створ воріт, і скрізь помилки та пропущені м’ячі з часом проведе один з найкращих своїх сезонів у чемпіонаті України. В цілому за «біло-синіх» провів 107 поєдинків, з яких 27 – в рамках єврокубків. Потім слідувала невтішна «чорна смуга»: оренда у «Говерлу», данський «Оденсе», іспанський «Депортиво», а потім «на заробітки» у Саудівську Аравію – «Аль-Фатех». У лавах національної збірної вперше опинився у 2011 році, але дебютувати вдалося лише через рік у товариському матчі проти збірної Австрії(2:3). Завдяки цьому Максим Коваль увійшов до історії збірної, ставши першим футболістом, що народився в незалежній Україні і зіграв за національну збірну України. Усього за «синьо-жовтих» вийшов на поле двічі. Нині вихованець запорізького футболу грає на воротах у молдовському «Шерифі».

Едуард Соболь – лівий захисник (Брюгге, Бельгія)

Народився майбутній лівий захисник збірної України у Вільнянську, Запорізька область. Також як і Коваль у складі запорізького «Металурга» дебютував у 16 років. Юнак з часом став одним із найперспективніших захисників українського чемпіонату. Це визнання допомогло йому привернути увагу донецького «Шахтаря». У 2013 році «гірники» підписали Едуарда, проте розкрити свій талант у Запоріжжі одне, а у Донецьку, коли там грали здебільшого легіонери зовсім інше, хоч він й встиг завоювати два чемпіонські титули в УПЛ разом з донеччанами. Амбіційний гравець вирішив піти в оренду, щоб потім повернутися і закріпитися в основному складі «Шахтаря». Соболь грав на правах оренди у донецькому «Металурзі», харківському «Металісті», і луганській «Зорі». Потім була оренда у празьку «Славію» та «Яблонець», з останніми ще ставав володарем національного кубка країни. Доленосним став 2019 рік, коли він у черговий раз пішов в оренду тепер до бельгійського «Брюгге». І там кар’єра запорізького футболіста пішла на гору – золоті медалі трьох сезонів підряд чемпіонату Бельгії. Нині Едуард Соболь підписав нарешті повноцінний контракт з «Брюгге» та часто викликається до лав національної збірної України, за яку дебютував ще у 2016 році, вже відігравши 26 матчів (результативними діями не відзначався). 

Сергій Кривцов – центральний захисник («Шахтар», Донецьк)

Ще один представник академій «Металурга» дебютував на цей раз у 17 років за основну команду матчем проти київського «Арсеналу». Далі чимось схожа історія як і у Едуарда Соболя, але з іншим фіналом. Оскільки, Кривцову вдалося закріпитися у складі донеччан, хоч це зробити вийшло не одразу. На початку він програвав конкуренцію, але з роками Сергій все ж став незмінним гравцем захисту «гірників», з якими ставав вісім разів чемпіон України, сім разів володарем Кубка і 3 рази Суперкубка України, часто допомагав своїй команді успішно виступати на євроарені. Як правило, коли ти досягаєш успіху в «Шахтарі», потім слідує результативність у національній збірній України, за яку Сергій відіграв вже 31 матчів. Під керівництвом Юрія Калитвинцева у 2009 році центральний захисник вигравав зі збірної України(U-19) молодіжний чемпіонат Європи. Нині запорізький футболіст продовжує свої виступи за «Шахтар». 

Віталій Вернидуб – центральний захисник («Кривбас», Кривий Ріг)

Правоногий центральний захисник також, як і його вищезгадані колеги пройшов усі молодіжні команди і головну команду міста Запоріжжя – «Металург». Потім у 2012 році Віталій перебрався до луганської «Зорі», а в майбутньому за 1.20 мільйонів євро підписав контракт із азербайджанським клубом «Габала». Але потім повернувся до «мужиків», за яких сумарно відіграв 188 матчів, відзначався 7 забити і 4 гольовими передачами. Нині Вернидуб грає за оновлений криворізький «Кривбас» під керівництвом свого батька Юрія Вернидуба. «Чорно-білі», до речі, були першою професійною командою в кар’єрі юного захисника, хоч тоді закріпитися за основу команди йому не вдалося. За національну збірну України відіграв лише один матч.

Валерій Лучкевич – правий захисник (Дніпро-1, Дніпро)

Вихованець футбольного Запоріжжя пограв тільки за молодіжні команди «Металурга», бо відмовився продовжувати співпрацю з клубом у дорослому футболі, і перейшов до «Дніпра». За олігархічний клуб Ігоря Коломойського провів 68 поєдинків і, можливо, продовжував би грати далі, якби команду не розпустили. У січні 2017 року «Дніпро» продав Лучкевича в «Стандард». Втім, в Бельгії футболіст не заграв, тому на початку 2019 року він повернувся до України – ФК «Олександрія», де потім проведе свій найкращий сезон у кар’єрі після «дніпрян» – 75 матчів, 6 забитих м’ячів та 7 гольових передач. А після знову повернувся до майже рідного йому місту – Дніпро, проте вже в зовсім інший клуб – «Дніпро-1», за який грає досі. Кар’єру в дорослій збірній Україні побудувати поки що не встиг – жодного зіграного матчу. 

Тарас Степаненко — опорний півзахисник («Шахтар», Донецьк)

Наступний футболіст народився у селі Новоселівка, Донецька область. Але свою спортивну кар’єру розпочав у запорізькому «Металурзі». Мова йде про найуспішнішого вихованця запорізької академії. Справжня легенда збірної України, і опора усього півзахисту  донецького «Шахтаря». Восьмиразовий чемпіон України, володар семи Кубків та Суперкубків України. За збірну України дебютував у 2010 році у матч проти Швейцарії (2:2). Загалом відіграв за «синьо-жовтих» 73 матчі та відзначився 4 забитими м’ячами. Як для Сергія Кривцова, так і для Тараса Степаненко наближається їхній кінець кар’єри. Але найдорожчий вихованець запорізького «Металурга» (8 мільйонів за версією Transfermarkt) поки все ще продовжує радувати нас з вами своєю грубою, але такою жвавою грою.

Сергій Сидорчук – опорний півзахисник («Динамо», Київ)

Ще одне дарування запорізької школи футболу який може позмагатися з Тарасом Степаненко, не тільки у максимальній ціні на «Transfermarkt» – 5 мільйонів, а й власно на футбольному полі. Капітан київського «Динамо» у січні 2013 року, коли залишав «Металург» заради столичної команди – за 400 тисяч євро, тоді ще не міг уявити чого досягне у футболці «біло-синіх». Триразовий чемпіон України, володар чотирьох кубків та п’яти суперкубків України. Загалом за киян відіграв 307 матчів в яких відзначився 20 забитими м’ячами та віддав 25 гольових передач. 54 разів взяв участь у матчах збірної України в них відзначився трьома забитими м’ячами. Досі грає за «біло-синіх», клуб в якому схоже бажає завершити в майбутньому свою кар’єру.

Андрій Цуріков — лівий вінгер («Олександрія»)

З 7 років потрапив до запорізької академії. Пройшов усі ступені молодіжної команди «Металург», що принесло результат у 2010 році в матчі проти львівських «Карпат» – лівий півзахисник дебютував за основну команду. Потім послідувало підвищення у столичну команду – «Динамо» Київ. Там закріпитися за основу, як не дивно, Андрій не зміг, а тому вирішив спочатку повернутися назад у рідний «Металург», потім шукав кращої долі в ужгородській «Говерлі», грецькому «Левадіакосу», і «Олександрії». Втративши надію колись заграти за «Динамо» Андрій Цуріков покинув «біло-синіх» і підписав контракт з «Олександрією». Літом 2019 року запоріжець вирішив відправитися «на заробітки» до Чехії, але за місцевий «Яблонець» хоча б один матч відіграти йому так і не вдалося. У 2020 друга спроба перезавантажити свою кар’єру – контракт з «Дніпром-1»(26 матчів, 2 забитих м’ячі). До широкомасштабного вторгнення залишив «дніпрян» і приєднався до оновленого харківського «Металіста» Ярославського, але, поки той грав у Першій Лізі, він пішов в оренду до знайомої йому «Олександрії», очікуючи на возз’єднання з харківським клубом в елітарному турнірі країни у 2022. Нині вже у повоєнному чемпіонаті досі виступає за «Олександрію», за яку сумарно відіграв вже 109 матчів в них відзначившись 9 забити і 9 гольовими передачами. За дорослу збірну України не відіграв жодного матчу. 

Андрій Близниченко – правий вінгер («Інгулець», Петрове)

Ще один не розкритий до кінця запорізький талант, який народився на Житомирщині, але перебрався до фартової  запорізької академії. Дебютувати за основну команду «Металурга» Андрій, на жаль, так і не встиг через травму і фінансових конфліктів з керівництвом клубу. Близниченко лишився професійного футболу на рік, що вкрай погано потім видалося на його подальшу кар’єру. Реанімувати свій футбольний шлях спочатку спробував у «Дніпрі» олігарха Ігоря Коломойського, клуб якого у 2017 році перестав існувати. Потім вихованець запорізької академії шукав «легіонерського хліба» у Туреччині – «Карабюкспор», у Молдові – «Шериф». Це дало йому більше впевненості, як мінімум, для того, щоб повернутися в Україну, і знову спробувати побудувати тут свою футбольну кар’єру. Нині виступає за «Інгулець» провів 4 ігри, результативними діями не відзначався. За дорослу збірну України не зіграв жодного матчу.

Володимир Аржанов – атакуючий півзахисник (закінчив кар’єру)

Славетний високий нападник «запоріжців» пройшов усі молодіжні команди, а потім став лідером основи. Загалом за «Металург» відіграв 109 матчів відзначившись 14 забити м’ячами. Виступав також за київський «Арсенал», луцьку «Волинь», одеський «Чорноморець», і казахські клуби: «Атирау» та «Кайсар». Закінчив кар’єру у любительському клубів «Вікторія» з Миколаєва. У 2021 році вивівши «переможний клуб» на професійний рівень – Другу лігу України, де відіграв 12 ігр і забив один гол. Нині є асистентом головного тренера, Руслана Костишина, у казахському клубі «Аксу». 

Олексій Щебетун – нападник («Шяуляй», Литва)

І останній представник нашої символічної збірної, центральний нападник запорізького «Металурга», який відіграв за цей клуб понад 21 матчів, забив 3 м’ячі і стільки ж віддав гольових передач. Намагався потрапити до основного складу дорослої команди «Динамо» Київ, але без успішно. Дебютувати на дорослому рівні вдалося у 2017 році за Кам’янську «Сталь». Потім виступав у Першій Лізі за «Оболонь» та «Краматорськ», як легіонер грав за клуб «Луч» з Мінську, і литовський «Шяуляй», за який виступає досі. В Литві проводить нині свої найкращій футбольні роки – 19 зіграних матчів, 13 забитих м’ячів, 3 гольових передач.

Запасні гравці

Кар’єра цих запоріжців виявилась не такою яскравою, деякі зараз просто впевнено, і на досвіді – «дограють» свої футбольні роки, а в інших усе ще попереду (не потрапили у символічну збірну тільки через свою молодість та недосвідченість).

Одним із таких гравців, яких важко назвати «молодими і перспективними» можна відділити: Євгена Ткачука, центральний захисник (Металіст-1925), Микиту Татаркова, лівий півзахисник («Кривбас»), Андрія Нестерова, центральний захисник («Полісся»), Євгена Опанасенко, центральний захисник («Кривбас») та Олега Данченко, правий захисник («Зоря»). Хоч поточний сезон у виконанні Олега Данченка підштовхує до дискусії, щодо позиції правого оборонця цієї символічної збірної. 

Окремо, хочеться ще виділити спадщину запорізької академії футболу, і відповідно її майбутнє в іпостасі –  Данила Ігнатенка, півзахисник («Бордо»), Едуарда Сарапія, центральний захисник (Дніпро-1), Олексій Сидорова, нападник (Металург). Данило представляє клуб з топового чемпіонату Європи, його феєричні голи передивляються мільйони користувачів інтернету, в такому перспективному віці – він має всі шанси стати новим Степаненком чи Сидорчуком. Едуард Сарапій проводить нині свій один з найкращих сезонів у кар’єрі: закріпився в основі клубу який у сезоні 22-23 йде на першому місці в УПЛ, дебютував у Єврокубках, і йому усього на всього – 23 роки. І, останній член символічної збірної дублерів, 21-річний нападник запорізького «Металурга» – Олексій Сидоров. Без перебільшень Олексій майбутнє запорізького футболу, про це відзначають також експерти проєкту «Золотий Талант». За результатами якого юний нападник опинився на 12 місці з 18 можливих (лише на одну сходинку вище розташований нападник київського «Динамо» – Владислав Ванат). Нині Сидоров грає у Першій Лізі, де вже вколотив 6 забитих м’ячів за 14 ігор. Це лише питання часу, коли на нього звернуть увагу команди з чемпіонату України. Хто знає, можливо, через декілька років буде новий привід скласти таку довгу символічну збірну вихованців запорізької школи футболу, але вже у мирний час, і про не менш успішних представників волелюбного міста Запоріжжя.