Ні здоров’я, ні довголіття. Своїм рішенням депутати вбили більше людей, ніж коронавірус

2. April 2020 Valeria Lychovchuk

Те, що відбувається зараз в Україні з системою охорони здоров'я, не описати ніякими цензурними словами. Таке враження, що Його величність Випадок втрутився в хід багаторічної і успішної кампанії по ліквідації залишків умовно-безкоштовної медицини, якою задовольнялося 90 відсотків населення нашої країни, пише izaporizhets.com.

2

Реформували, реформували, та не виреформували

 Схоже, як для місцевих чиновників, так і для їх заокеанських кураторів було одкровенням те, що українці пристосувалися виживати навіть в таких умовах, тому експеримент із закручування гайок був продовжений. Медична реформа Уляни Супрун, покликана знищити доступну медицину (і недоступну, до речі, теж, так як лікарні згідно з реформою стануть закриватися пачками), повинна за задумом творців остаточно добити ще радянську систему Семашка. При всіх очевидних мінусах і недоробках цієї системи, вона чудово зарекомендувала себе саме в таких складних ситуаціях, в якій опинилася Україна в зв'язку з епідемією коронавирусу.

Озирнись навколо

Але не коронавірусом єдиним. Про нього говорять лише тому, що ця тема на слуху у мільярдів жителів земної кулі, і промовчати все-одно не вийде. Інші приводи для занепокоєння, які є в українців, не хвилюють прогресивну Європу і байдужі Штати, тому про них воліють мовчати. Зараз, коли Україна впорається з загрозою коронавирусної інфекції (а це все одно відбудеться, не раніше, так пізніше, за різними можливими сценаріями і з втратою різної кількості людських життів, але в будь-якому випадку невідворотно) перед ослабленими і трохи здичавілими від довгого карантину жителями встане загроза не менш значуща. Мова йде про туберкульоз.

3

Негласний, але небезпечний

Він, звичайно, не такий «медійний» і розкручений, але коронавірус можна називати молодшим братом туберкульозу. Оскільки ні заразність його, ні смертність від Ковід-19 і в підметки не годяться сухотам (як раніше називали туберкульоз). Коронавірус успішно навчив населення всього світу користуватися дезінфектантами, звертати увагу на гігієну рук і не спілкуватися з тими, хто має явні ознаки хвороби. Але всі ці заходи нічого не варті проти палички Коха (збудника туберкульозу), яка роками (!!!) зберігається в пилюці і з кожним вдихом ви ризикуєте стати її черговим володарем, яка стійка до впливу величезної кількості дезинфікуючих засобів, довго витримує високі температури і навіть прямий вплив ультрафіолету. Саме ці якості зумовили катастрофічну смертність від туберкульозу в позаминулому і минулому століттях, коли від нього вимирали цілими населеними пунктами, але не так, як, скажімо, від чуми або віспи, - швидко і майже не страждаючи, а довго і болісно кашляючи, випльовуючи кров разом із залишками власних легенів. І заражаючи всіх - дітей, батьків, людей похилого віку, та й просто сусідів.

4

Було - та сплило

До вчорашнього дня в Україні діяла система раннього виявлення та лікування туберкульозу. Безумовно, не дуже блискуча і розпіарена, але дуже ефективна. Саме її ефективності зобов'язані життям сотні тисяч українців, яких лікували від туберкульозу за роки незалежності, а також члени їх сімей, співробітники, друзі, випадкові попутники в транспорті і так далі. В кінцевому підсумку - кожен з нас. Коли на самому початку 90-х через тотальну плутанину, що панувала всюди, в тому числі і охороні здоров'я, в пострадянській Україні почався підйом захворюваності на туберкульоз, Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила про епідемію на території нашої країни. Ефективно зупинити її вдалося виключно завдяки злагодженій роботі протитуберкульозних диспансерів по всій країні. Проте, офіційно ми з 1995 року маємо у себе під боком «бомбу уповільненої дії» у вигляді можливого ​​неконтрольованого спалаху.

5

На свободу силоміць?

Небезпека туберкульозу ще й в тому, що він може тривалий час протікати майже безсимптомно, в той час, як хворий заразний і небезпечний для оточуючих. Крім того, лікування різних його форм займає від двох-трьох місяців до року і навіть більше, і часто вилікуваних людям доводиться до кінця життя дотримуватися певних обмежень. Препарати, що використовуються для того, щоб впоратися з паличкою Коха, в деяких випадках дуже токсичні, хоча і необхідні. Також існують невиліковні (так звані мультирезистентні) форми, що не піддаються лікуванню. Щоб хворий міг бути впевнений, що він не заразний, і його організм повністю впорався з недугою, необхідно перебування в стаціонарі під контролем лікарів. Незважаючи на очевидну потребу в таких ліжках і хронічну переповненість туберкульозних диспансерів, з учорашнього дня на території Запоріжжя та області закрили свої двері і більше не приймуть пацієнтів 6 установ (три міських та Бердянський, Мелітопольський, Токмацький диспансери). Залишився всього один обласний протитуберкульозний диспансер, кількість ліжок в якому скоротили більш ніж в два рази. В кінці березня в зв'язку з цим трапився курйоз: пацієнта, виписаного з третього терапевтичного відділення, довелося виганяти з поліцією, оскільки він розумів, що його стан далекий від нормального, і не хотів заразити своїх домашніх. Але реформа є реформа, і з правоохоронцями його випхали на вулицю. Бережіться, сусіди. А також сусіди сусідів, співробітники і друзі сусідів, однокласники дітей сусідів і просто всі, що поруч живуть, хто матиме нещастя зайти з ним в магазин або сісти в одну маршрутку. Але ж таких пацієнтів скоро буде не одна сотня. І спрямовані вони всі з учорашнього дня під спостереження сімейного лікаря. Зараз ви боїтеся сходити в поліклініку тому, що не хочете зустрітися там з хворим коронавірусом. Але коронавірус пройде, а туберкульоз нікуди не дінеться.

6

Урізати все і всіх

У планах, що з учорашнього дня стали реальністю, значиться також радикальне урізання фінансування для придбання ліків хворим на туберкульоз. Замість нормативу в 100 000 гривень, який успішно діяв раніше, тепер НСЗУ стане перераховувати диспансеру всього-на-всього 20 000. Тобто одну п'яту від потреб. Далеко не кожен українець зможе знайти відсутні 80 000 гривен на своє лікування (а у випадку з туберкульозом, в лікуванні та профілактиці будуть мати гостру потребу також всі члени сім'ї, так що множте на кількість тих людей, кого хотілося б зберегти в живих). В Україні влада вже оскандалились, лікуючи громадян своєї країни від соціально небезпечної хвороби (Ковід-19) за гроші самих хворих. Тому зобов'язати платно лікувати і туберкульоз теж - не складе труднощів.

7

Люди голосують ногами

 Зараз ми на власні очі спостерігаємо істерику влади (причому, справедливості заради, скажемо, що не тільки української), які не знають, де взяти медиків для того, щоб лікувати людей від коронавирусу. Ще рік, два, місяць тому люди не звертали уваги на кількість медичних працівників, вважаючи їх в більшості своїй просто обслуговуючим персоналом. Сьогоднішня ситуація в світі наочно продемонструвала всім бажаючим важливість праці медиків. Схоже, що цю аксіому непогано б тепер розтлумачити тим, хто відповідає за охорону здоров'я в Україні, від малого до великого. Співробітників фтизіатричних установ (тобто тих, хто займався лікуванням співгромадян від туберкульозу) поставили в такі умови, в яких ефективно і результативно працювати неможливо. Судіть самі: персонал шести з них звільнено. Решта медиків працюють в обласному протитуберкульозному диспансері, не знаючи, яку заробітну плату вони отримають. Так як тепер, зі стартом другого етапу медичної реформи Уляни Супрун, вони будуть отримувати фінансування по-новому. Для цього їх навіть перейменували, перетворивши в якесь неприбуткове комунальне підприємство. Одночасно зі зміною назви з їх зарплат зникли серйозні (як для медиків, звичайно) суми, які покладалися медичним працівникам у фтизіатрії за постійний ризик для життя і здоров'я. Зараз ніхто точно не може відповісти декільком сотням людей, що зневірилися, скільки вони отримають за свою працю. Такий собі кіт в мішку. Керівництво диспансеру нічим не може (або не хоче?) обнадіяти своїх співробітників, і прямо заявляє, що в кращому випадку за квітень вони отримають мінімальну зарплату. Ви собі це уявляєте? Медики, які в більшості своїй не один десяток років присвятили фтизіатрії, які знають і вміють діагностувати і лікувати навіть в умовах такого обмеженого фінансування, можуть, на вашу думку, отримувати на руки близько 3500-3800 гривень за відпрацьований місяць, особливо з огляду на ризик для їх здоров'я? Тому вони звільняються.

8

Вони підуть - а хто залишиться?

За прикладом обласної «інфекціонки», співробітники якої звільнилися масово після оголошення карантину, так як рівень оплати непорівнянний з ризиком для життя, звільнятися масово почнуть і співробітники туберкульозного диспансеру. Тільки черги охочих зайняти їх місця за парканом не спостерігається, всупереч оптимістичним планам і заявам керівництва. Кого можна буде просити боротися з інфекцією заради того, щоб мешканці Запоріжжя та області спали спокійно? Щоб прийняти в штат лікарів, медичних сестер та молодший персонал, їх необхідно спочатку навчити, причому не тільки теорії, але і практики, під керівництвом досвідчених фахівців. Та й звідки взяти таких ентузіастів, готових пожертвувати собою, за копійчану заробітну плату? Керівництво інфекційної лікарні вже намагається екстрено відшукати лікарів, але безуспішно. Медики по всій країні викладають в мережу свої звернення до пацієнтів і повідомляють, що не можуть і не хочуть залишатися в таких умовах, тому звільняються. Як бачимо, нікого з них не лякає перспектива залишитися без роботи, тому що на таку оплату роботу знайти нескладно. Причому без ризику для життя. А ось пацієнти, як раз-таки, лякаються, оскільки знайти реаніматолога, інфекціоніста, пульмонолога і так далі - в рази складніше. У запорізькій інфекційній лікарні залишився тільки один (!!!) реаніматолог. І це напередодні потужного спалаху коронавирусу. Як ви думаєте, чи зможе він працювати цілодобово, без вихідних і свят, і чи захоче робити це за 4 тисячі плюс якісь надбавки, які невідомо, коли і як виплатять? А у співробітників протитуберкульозного закладу такий «дедлайн» цілий рік, людей до них везуть і везуть.

9

Сумна статистика

Запорізька область - беззмінний лідер серед всіх областей України з дитячого туберкульозу (перше місце), і стабільно входить до п'ятірки лідерів по захворюваності серед дорослих. І навіть це не зупинило депутатів Запорізької міської та обласної рад, коли взимку вони не знайшли в бюджеті 5 мільйонів на продовження функціонування дитячого протитуберкульозного санаторію. Сотні мільйонів на реконструкцію пляжу і площу Фестивальну - знайшли, півмільйона на ремонт фонтанів теж, а ось на санаторій - немає. При тому, що цієї ж зими в Запорізькій області від туберкульозу померли двоє дітей, причому одна дівчинка ходила в школу хворою і заразила ще кількох своїх однокласників. Співробітники диспансеру не просять євроремонтів в їхніх кабінетах і службових лімузинів. Вони хочуть, щоб їм всього лише зберегли ті надбавки за особливі умови праці, які колись привели їх у фтизіатрію. Вони готові лікувати, якщо їм буде, куди приходити працювати.

10

На краю обриву

Без сумніву, історія з істеричними спробами моментально відшукати ресурси для порятунку панікуючого населення від коронавирусу, повинна послужити хорошим уроком всім, хто так чи інакше причетний до розподілу бюджету, в тому числі на медицину. Тому що коли таке ж трапиться з туберкульозом (а воно станеться обов'язково, просто тому, що він не дарма визнаний особливо небезпечною інфекцією, причому настільки, що його вже багато десятиліть не лікують в звичайних інфекційних лікарнях, а виділили для цих цілей окремі стіни і окремих лікарів), частині населення допомогти вже буде неможливо. За наявності політичної волі це питання можливо вирішити вже зараз, навіть без задіяння центральної влади. Забезпечити нормальне функціонування одного (хоча б!) диспансеру буде коштувати не дорожче, ніж проводити карантинні заходи і копати могили за муніципальний рахунок. Нічого не треба створювати, треба лише залишити у спокої те, що є, що працює, і що десятиріччями довело свою ефективність. Саме цим мають опікуватися депутати, цим має зацікавитись мер. Потім буде пізно.