Запоріжжя дуже творче місто, тут щорічно з’являються безліч нових перспективних дарувань. А свого часу про наше місто дізнавалися, зокрема, завдяки успіхам відомих митців театру та кіно: про дитинство, творчий шлях, і як стали популярними – читайте далі на izaporizhets.com.
Олександр Третьяченко
Народився і виріс майбутній актор у Запоріжжі, там робив перші кроки у творчості – ходив у театральний гурток. Після закінчення навчання вступив у Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого за класом “актор драматичного театру та кіно, ведучий радіо та телебачення”. Там запоріжець навчався під керівництвом Нінель Биченко, яка під час прослуховувань хлопця, сказала, що Олександр тепер буду вчитися у неї. Жінка була там другим педагогом після Валерія Івченка – керівник курсу, народний артист, який на той час був провідним актором у Національному драматичному театрі імені Івана Франка. Олександр Третьяченко просто не міг не стати видатним актором з такими учителями. Як він пізніше розповідає в інтерв’ю – Івченко допоміг запоріжцю з основами акторства, як вибудовувати роботу над роллю та шукати характер свого героя. Тому важким став день, коли Валерій Івченко покинув інститут, після цього ж хлопця забрали в армію, а тому на деякий час його акторська діяльність призупинилась. Українець служив у Дніпровській області (колись Дніпропетровська) радіотелеграфістом на командному пункті проти повітряної оборони.
Демобілізувавшись вернувся до навчання, і одразу отримав запрошення навчатися у москві від Олега Табакова, там чоловіка прослуховував другий режисер, якому в акторській грі українця не сподобалося лише “хохлятский акцент”. Майбутній відомий запорізький актор повернувся до України, де встиг вже одружитися і почати торувати свій шлях до успіху у Києві.
У 1988 році з’явився перший недержавний театр-студія “КІН” на Оболоні – туди дуже прагнув потрапити Олександр, але він не мав київської прописки, тому на офіційних підставах працювати там не міг. На щастя, післядипломної вистави йому допомагає з працевлаштуванням Валерій Гайдабура – Третьяченко дебютує на посаді помічника художнього керівника Національного драматичного театру імені Івана Франка. Хоч на той час театр мав назву – імені Щорса. Там запоріжець трудився понад 9 років за самовіддану працю отримав квартиру як і обіцяв Гайдабура.
Олександр Третьяченко за свою театральну кар’єру відзначався грою у спектаклях “Діти Арбата”, “Інтердівчинка”, та навіть головна роль у “Гамлеті”. Як сам розповідає про ті часи запоріжець: “у перших п’яти спектаклях, я вважаю, моя роль була сира. Але ось гастролі у Чернівцях, і там грандіозний успіх! Навіть попри перелом ноги просто на сцені. Потім визнання в Івано-Франківську, але головним тоді став дзвінок Мітницького, який запросив до себе працювати”. Завдяки щоденній праці над своїми недоліками з часом гра актора покращилася, і він став досить успішним у колі свого театру. Але, що найголовніше – він сприяв розвитку молодих талантів із Запоріжжя. Майбутні актори театру відтоді мали приклад для наслідування, адже не важливо з якого ти міста чи регіону – будь-хто може досягти успіху кропіткою працею.
Почав зніматися у фільмах з 2011 року, коли місцевий відомий кінопродюсер – Юрій Сірман, помітив запоріжця. Перший досвід був у стрічці – “Жага”, потім ще низка за кордонних фільмів.
Також знімався у відомому серіалі “Слуга народа – зіграв епізодичну роль заступника мера Запоріжжя. На сайті “95 кварталу” у розділі “Слуга народа-2” (фільмування у Запоріжжі) висловлено особливу подяку Олександру Третьякову та всієї його талановитої команди. Після такої неприхованої реклами агент запорізького актора, по-перше, з’явився, а по-друге, почав багато працювати, влаштовуючи свого клієнта у кіно: знімання у “Ментівських війнах. Київ”, “Дитина на дорозі”, “Нюхач”.
Віктор Андрієнко
Народився відомий актор у Запоріжжі, а його батько у Гуляйполе. Миколо Трохимович Андрієнко трудився майже усе своє життя на запорізькому заводі “Енергомаш”, аби маленький Віктор мав гідне дитинство. Мати – Тетяна Іванівна Андрієнко працювала головним бухгалтером дитячих закладів. У місті юнак вчився у середній школі № 15.
Перші свої кроки у творчості робить з 1969 по 1975 роках – грає у драматичному гуртку, де посприяла розвитку таланту актора – керівниця драмгуртка Віра Давидовна Афанасьєва. Віктор Андрієнко зіграв багато ролей, іноді до п’яти образів у виставі. По закінченні 8-го класу школи вчився у кулінарному училищі та проходив практику як кулінар-кондитер. З 1975 році працював старшим монтувальником сцени у Запорізькому обласному музично-драматичному театрі імені Щорса. У 1980 році закінчив Київський театральний інститут імені Івана Карпенка-Карого. Запорізький актор театру та кіно знявся в понад 100 фільмах та серіалах, має незліченну кількість виступів у спектаклях, а з 1978 року ще почав працювати каскадером у кіно. За свою успішну кар’єру Віктор здобув дуже багато нагород та відзнак. У 1997 році його проєкт “Шоу Довгоносиків” отримав головний приз “Золота ера” у номінації “Найкраща гумористична программа”. В успішному 2014 році отримав спеціальний диплом міжнародного журі кинофестивалю “За краще режисерське рішення” кінострічка “Іван сила і став лауреатом Премії Кабінету міністрів ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. А у 2017 році у номінації “Найкращій кіносценарій для дітей та юнацтва” – здобув гран-прі всеукраїнського літературного конкурсу “Коронація слова”. У 2019 році важка праця принесла плоди – отримав звання “Заслужений артист України”.
Також Віктор Андрієнко запам’ятався своїм шанувальникам навіть не будучи фізично у кадрі. Митець озвучував Ровена Аткінсона у фільмі “Містер Бін на відпочинку”, Біллі Бонса, Капітана Смолетта, Джона Сільвера для платівки “Острів скарбів”.
Український творчій та громадський діяч підтримав свого колегу – режисера Олега Сенцова, якого свого часу незаконно ув’язнили у тюрмі росія.
Олексій Тритенко
Олексій Олександрович Тритенко народився 11 грудня 1981 року у Запоріжжі. Після закінчення навчання у школі хлопець прийняв рішення стати актором. У 2003 році закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж. Працював в Одеському російському театрі з 2003 по 2004 рік. Того ж року став актором Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. До цього запоріжець кілька разів намагався влаштуватися в цей театр, і врешті-решт був прийнятий в трупу багато в чому завдяки своїй щоденній праці над недоліками. З 2018 року пішов на підвищення – акторська діяльність у Київському академічному Молодому театрі. Чоловік експерементував, пробував себе у режисеруванні, зняв короткометражний фільм – “Листи до батька”. Стрічка вийшла у 2017 році на Першому міжнародному кінофестивалі “Alanya International Film Festival” в Турції. У 2018 році підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув’язненого у росії українського режисера Олега Сенцова. У 2022 році коли росіська федерація почала повномасштабне вторгнення в Україну – він вступив до лав територіальної оборони Києва.
Анна Миронова
Запорізька акторка Анна Миронова на відміну від її вищезгаданих зіркових колег лише починає свій шлях, однак вже зарекомендувала себе на місцевій сцені, як одна з найперспективніших актрис сучасності. У Запоріжжі Анна народилася 17 лютого 2000 року. Тут почала розвивати свою творчу діяльність: перші вистави, зйомки, шанувальники і невдачі. До 2019 року активно працювала у Запоріжжі, після чого був трирічний період кар’єрної перерви. Повернулась на сцену восени 2022 року у Хмельницькому з дебютною виставою Неди Нежданової “Отвєтка”. Через російське вторгнення в Україну у лютому того року Анні Миронівній довелося покинути рідне місто, довго намагалася призвичаїтися на новому місці. У адаптації сприяло її улюблена робота – вона поставила спектакль присвячений оперному співаку Василю Сліпаку, який став на захист України і загинув на Сході під час проведення антитерористичної операції. Тяжку працю перспективної запорізької акторки хмельничанам дуже сподобалося – зал був забитий вщент.
