Анастасія Пилипенко — талановита сімейна лікарка, що народилась у Запорізькій області. Там у невеличкому поселені біля Мелітополя жінка навчалась, а потім переїхала до міста, щоб здобути вищу освіту та реалізувати свою мрію — стати лікаркою. Однак з початком повномасштабного вторгнення росія загарбала українські міста на півдні запорізького регіону, як наслідок, медикиня опинилась в окупації. Більш детально про чутливу історію українки — читайте далі на izaporizhets.com.
Життя до та під час повномасштабного вторгнення
Анастасія Пилипенко народилась у селі Новгородківка, що розташовується у Запорізькій області. Там, ще в юнацькому віці заявила батькам, що стане лікаркою або вчителькою. Проте завдяки тому, що, вона виросла у династії лікарів — було прийнято рішення, що Анастасія вступить у Мелітопольський медичний заклад.
Після здобуття відповідної вищої освіти, вона повернулась до рідного дому — лікувати селян. На початку було не просто, адже до неї в селі майже не було лікарів, часто доводилось працювати в різних умовах як вдень, так вночі. Однак в сучасні дні вона запевняла в інтерв’ю місцевим засобам масової інформації, що, ніколи не шкодувала про свій вибір професії. Оскільки без неї, себто, без медика в маленькому населеному пункті, тутешнім стало набагато важче.
Попри намагання сімейної лікарки зберігати якомога більше життів з початком повномасштабного вторгнення росіян — вони всі опинились у смертельній небезпеці. Тоді, через два дні після широкомасштабного вторгнення Мелітополь та прилеглі села — окупувала росія.
Життя в окупації: що сталося з нею потім?
Перші дні під “визволителями” видались непростими: загарбники все та всіх обшукували, перекривали виїзди, встановлювали свої блокпости, частенько навідувались до рідного села Анастасія Пилипенко.
Одного разу вони вдерлись до лікарні Анастасії, для отримання списків поранених бійців часів антитерористичної операції на українському Донбасі. Також якось один окупант впродовж цілого робочого дня сімейної лікарки, спостерігав за відвідувачами та перевіряв чи немає у чоловіків татуювання.
Пізніше приїхали так звані російські “журналісти”, які просили українку в окупації сказати на камеру пару слів про те, як “їм добре живеться”. Анастасія з патріотичної позиції відмовила пропагандистам, хоч й ризикувала.
Згодом, колега жінки виїхала на підконтрольній Україні території та просила Пилипенко теж виїхати, адже у регіоні ставало все важче не те що лікувати пацієнтів (не вистачало вже лікарських препаратів) — самим лікарям треба було вижити.
Водночас російські терористи запропонували перейти на їхній бік, тоді з мелітопольського району почали тікати до України ще більше медичних працівників. Сімейна лікарка знову задумалась про вимушену втечу, але не розуміла, хто тоді буде лікувати односельчан. Однак випадок у сусідньому населеному пункті з лікарем колегою запевнив жінку, що треба тікати: “Вони (окупанти — ред.) приїхали до нього (її колега — ред.) в амбулаторію, забрали із собою. Вивезли в поле і сказали ти йди, а ми будемо в тебе стріляти. Знущалися (російські військові — ред.) над ним.
Анастасія Пилипенко забрала свого малолітнього сина, хвору на діабет мати та наважилась піти шляхом із понад двадцяти ворожих блокпостів, які завершились виходом на підконтрольну Україні територію.
В кінці квітня 2022 року жінка з рідними вже була у Запоріжжі, а потім переїхала до Івано-Франківська. Там, про її родину подбали тутешні небайдужі люди, які входили в однойменну організацію медиків. Анастасія приєдналась до тих волонтерів, допомагаючи такими ж як і вона — тимчасовим переселенцям. А, через місяць уродженка запорізького краю влаштувалась працювати у місцевій лікарні на посаді сімейного лікаря.
Попри важкий період життя жінка не втратила людяність та не відмовилась від свого покликання — у Франківську безплатно лікувала військових та їхні родини. Водночас підтримувала зв’язок зі своїми колишніми пацієнтами з рідного села. Останні, коли могли додзвонитися, отримували важливі медичні поради від медикині.
