Якщо підсумувати всі види спорту, які відомі людству за всю його довгу і строкату історію, то вийде неймовірна цифра – таких можна нарахувати понад двісті тисяч! Тільки уявіть собі – двісті тисяч різноманітних видів спорту, разом з прикладними, застарілими і найсучаснішими, які ще не встигли отримати всенародного визнання та масової популярності. Якщо на хвилинку помріяти про те, що всі ці різновиди спорту влаштувалися в Запоріжжі, то на кожен вид прийдеться не більше, ніж три-чотири спортсмени з числа всіх городян, від немовлят до людей похилого віку. Далі на izaporizhets.
Від хобі до професії
Безумовно, стати чемпіонами в усьому і відразу неможливо. Але як же приємно усвідомлювати, що є на світі такий вид спорту (Олімпійський, між іншим!), який влаштувався в нашому місті як рідний і столицею якого в Україні нас вважають навіть на міжнародній арені! Мова йде про гандбол – командний вид спорту, який підкорив світові стадіони і прославив Запоріжжя далеко за його межами.
Гандбол підкорює серця і чоловіків, і жінок. Грають в нього навіть підлітки в складі юніорських команд. Він не надто вимогливий в організації тренувань та кількості екіпіровки, і цим, а також його видовищністю, пояснюється його популярність. Класичний, пляжний, чеський, польовий – кількість різновидів цього виду спорту дає можливість кожному бажаючому спробувати себе і, можливо, це стане вашою професією або вашим хобі на все життя. Спеціальний довгастий м’яч і ворота – ось і все, що потрібно, щоб зануритися з головою в світ гандболу.
Заснування команди
У Запоріжжі першу гандбольну команду заснували ще в далекому 1958 році. Тобто незабаром запорізький гандбол відзначить 65 років з дня свого заснування, а це досить значна дата! Оскільки в середині минулого століття Запоріжжя активно забудовувалося і з кожним роком все більше ставало схожим на той проммайданчик, який знайомий нам зараз, і все менше нагадувало невелике село Вознесенка біля фортеці Олександрівськ (те, чого ми, що нині живуть, не застали), то і «першу скрипку» в спорті грали співробітники заводів і підприємств. Трест «Запоріжалюмінбуд» міг похвалитися співробітником, який не тільки був захоплений гандболом, а й мав тренерські амбіції. З його легкої руки команда була набрана і практично відразу ж завоювала популярність, перемігши всіх суперників спочатку в масштабі області, а потім – і регіону. Потім настала і черга всесоюзних змагань, куди «Запорожалюмінстроївці» пробилися всього через чотири роки після заснування.
Шлях нагору
У рідному місті у спортсменів був тільки один гідний уваги конкурент – команда ЗТР. Підсумок кожної їх зустрічі на майданчику непередбачуваний, і примхлива пані Фортуна дарує перемогу то одній, то іншій команді, але з плином часу стає очевидно, що більше вона все-таки благоволить до «Мотору».
Деякий час по тому команда поміняла тренувальну базу і стала представляти на майданчику не промислове підприємство, а навчальний заклад. Запорізький національний технічний університет став новим місцем проживання вже прославленої команди. А трохи пізніше, вже в 2009 році, під своє крило команду візьме і запорізьке підприємство «Мотор Січ», яке надасть гандболістам не тільки свої кольори і гучне ім’я, але і якісні тренувальні бази, виїзди на збори, екіпіровку і все, про що спортсмен може тільки мріяти для подальшого просування своєї кар’єри.
Прекрасна стать в гандболі
Варто також відзначити, що з набуттям Україною незалежності в національному спорті з’явилося і таке явище, як професійний жіночий гандбол. З 1992 року, коли щорічно став проводитися Чемпіонат країни з гандболу серед жіночих команд, «Моторівці» також голосно заявили про себе. Прекрасна половина людства в фірмових кольорах не осоромила на майданчику колег сильної статі. З першої спроби жінкам-гандболісткам підкорилося «срібло», а вже з другої, в ігровому сезоні 1992-1993, – «золото».
В силу різних причин і не завжди сприятливих обставин, жіночі команди клубу «Мотор» і «Мотор-2» на даний момент не беруть участь в змаганнях. Але з суспільного життя вони не вибули, і завжди готові повернутися в гру для того, щоб дати майстер-клас молодим колегам і майбутнім чемпіонкам. Так, взимку 2019 року пройшов незвичайний турнір під романтичною назвою «Зустріч поколінь». В рамках цих змагань на одному майданчику зустрілися і зіграли представники різних «гандбольних епох», кожна у своїй команді. Передбачувано, що абсолютну перемогу здобула команда майстрів, до якої увійшли учасниці найрезультативнішого і, можна сказати, легендарного складу «Мотора» – Лариса Ковальова, Дар’я Краснікова, Віта Луткова, Ірина Петик, Ольга Балєва, Марина Прокопенко. Так що «Мотор» знову в грі! Нехай і в рамках турніру такого «домашнього» формату.
Сучасні реалії
Що ж стосується чоловічої команди клубу «Мотор», то їх справи значно перспективніші. Протягом п’яти років без перерви спортсмени тримали лідерство на Чемпіонатах України, чим, власне, і закріпили за рідним містом статус гандбольної столиці країни. Неодноразово в руки наших гандболістів потрапляли також Кубок країни і Суперкубок. На даний момент, команду тренують Гинтарас Савукінас і Роланд Ерадзе. За підсумками минулого жеребкування національної Ліги чемпіонів, команді було уготовано місце в групі «В». За результатами зустрічі з «Барселоною», яка відбулася на початку березня, «Мотор» втратив шанси вийти з цієї групи, оскільки поступився перемогою суперникам. Аналогічної невдачею було відзначено і виступ «Мотора» в СЕХА-лізі, де наші спортсмени поступилися «Вардару-1961» на їхній території. Однак бій в СЕХА-лізі буде продовжено, і хто знає, можливо, удача ще посміхнеться запоріжцям?
Як би там не було, а запорізька гандбольна команда «Мотор» розвивається і прагне до більшого. Вона має значну історію з періодами зльотів і падінь, а тому можна сподіватися на те, що «моторівців» буде супроводжувати успіх. Попереду у них ще багато матчів і зустрічей з гідними суперниками, і запоріжці будуть сподіватися на те, що наш статус гандбольної столиці не доведеться передавати іншим містам країни.
