Заручники корони. Як українцям не дають шансу вилікуватись і хто в цьому винен

31. March 2020 Valeria Lychovchuk

Тема швидкого поширення коронавірусу вже який день поспіль займає перші рядки всіх світових таблоїдів. Оскільки українська влада ближче до середини березня почала розуміти, що нашу країну теж ні в якому разі не мине доля тих, що заразилися, то і в Україні інформпростір заповнився зведеннями про цю інфекцію. Далі на izaporizhets.

Планів громаддя

6

Особливу увагу населення традиційно привертає все, що пов'язано з планами відповідальних осіб по лікуванню від COVID 19. Уникнути зараження в розумінні пересічного українця - майже титанічне і тому нездійсненне завдання (оскільки заходів, вжитих для цього, явно недостатньо, особливо при відвертому нехтуванні всіма нормами здорового глузду, коли в країну за різними даними абсолютно вільно потрапило від 70 до 100 тисяч наших співвітчизників з країн-вогнищ спалаху COVID-19, і це тільки за останні дні). Тому будь-які інсайди про те, як лікувати, чим лікувати, де лікувати, і з яким ймовірним результатом - моментально розлітаються на всю країну.

Невдала копія

4

Схоже, український МОЗ та головний санітарний лікар Віктор Ляшко, на чиї плечі ось так неждано-негадано звалилася вся тяжкість і відповідальність за абсолютно непідготовлену до епідемії країну, вирішили і далі продовжувати копіювати західноєвропейські протоколи в надії, що «а раптом спрацює». Спроба, теоретично, цілком успішна, оскільки в Європі розробкою і впровадженням протоколів обстеження і лікування займаються відповідальні люди, вони обізнані про те, що відповідають за цілу націю і розуміють, що платники податків не пробачать їм роботи абияк. Тому там, при їх охороні здоров'я і їх суспільному ладі, все прекрасно працює. У нас же - картина діаметрально протилежна.

Візьмемо, наприклад, заяву Віктора Ляшка, головного санітарного лікаря країни, про те, що, згідно із затвердженими Міністерством охорони здоров'я протоколами, українців, які переносять коронавірус в легкій формі, не стануть госпіталізувати і залишать хворіти в домашній обстановці, під наглядом мобільних медичних бригад. Ця інформація прозвучала на брифінгу в неділю, 29 березня. Ідея сама по собі прекрасна, оскільки таким чином істотно знизиться ймовірність поширення коронавірусу в поліклініках і на шляху до них. Замість того, щоб топати до закладу охорони здоров'я і тим самим наражати людей по дорозі на небезпеку інфікуватися, українець повинен зв'язатися зі своїм сімейним лікарем, а той - оформити виїзд на його адресу спеціальної бригади, яка візьме зразки біоматеріалів. І ось тут відразу виникає питання: а наскільки оперативно виїде бригада? І як зможе сімейний лікар по телефону визначити, чи є потреба в проведенні тестування? Адже не секрет, що тести в Україні економлять, і розкидатися ними направо і наліво точно не стануть ні за яких обставин. Чи не буде зволікання в цьому питанні коштувати життя пацієнтові? Сумно  для більшої частини населення країни – але відповіді на це питання не прозвучало на брифінгу.

Нам їх не наздогнати

8

У разі підтвердження діагнозу, за людиною з коронавірусом повинен бути встановлений медичний нагляд, її стан має відстежуватися, але, якщо захворювання протікатиме в легкій формі (очікується, що до 80 відсотків інфікованих саме так і перенесуть його), то госпіталізувати пацієнта не будуть. В реаліях Європи або Америки, це, можливо, дуже прогресивне рішення, адже там, в разі розвитку ускладнень (а розвиваються вони швидко і спочатку безсимптомно) пацієнт може бути дуже швидко доставлений до лікувального закладу. В Україні, однак, справи йдуть з точністю до навпаки. Хто, як, за допомогою чого зможе визначити, що пацієнтові необхідна увага професіоналів і спеціальне обладнання? Адже такої кількості медичних працівників та укомплектованих машин, щоб відвідувати кожного хворого з певною регулярністю, просто немає в наявності. І інфікований українець ризикує залишитися один на один з хворобою в своєму будинку, куди навіть швидка допомога не виїде, оскільки адреса вже буде значитися в базі «коронавірусних», доведеться чекати спецбригаду. Чи буде в запасі достатньо часу - питання риторичне. А також, чи будуть в достатній кількості такі бригади, готові в повному оснащенні виїжджати до хворих. Судячи з того, як масово стали звільнятися через проблеми з постачанням захисними засобами українські медики - бригади скоро неможливо буде укомплектувати навіть санітарами, не кажучи вже про лікарів-реаніматологів.

Про бідних сусідів замовте слово

щ

Але, як правило, заражений коронавірусом пацієнт живе не один. Разом з ним під одним дахом можуть проживати представники ще кількох поколінь, від літніх батьків (а то і бабусь-дідусів більш ніж просто «в роках») до малолітніх дітей (яких, як відомо, саме в Україні став активно «качати» коронавірус). Ні слова про те, як бути цим людям, не сказав МОЗ. Члени сім'ї пацієнта з коронавірусом згадані лише один раз. Про їх стан сімейному лікарю слід справлятися по телефону. Усе. Про те, як цим людям робити необхідні покупки, купувати потрібні для хворого родича ліки в аптеці, навіть просто переміщатися по закритому простору стандартного під'їзду багатоповерхівки - ні словечка. А вже про те, як відреагують сусіди на подібну звістку, і яку обструкцію влаштують ні в чому не винній сім'ї - так і зовсім ніхто не думав. Або прикладу Нових Санжар мало, щоб зрозуміти, як влаштовано і налаштоване сучасне українське суспільство?

Обличчя понад усе

Залишаючи на амбулаторному лікуванні пацієнтів з Ковід-19, Міністерство охорони здоров'я України думає насамперед про те, як врятувати обличчя в умовах тотальної нестачі всього: ліжкомісць в палатах, апаратів для підтримки вітальних функцій, ліків, медперсоналу. Недореформована медицина повернулася до своїх авторів потворним обличчям з ошкіреними зубами. Але заплатити за некомпетентність, кумівство, саботаж і злодійство в глобальних масштабах належить простим громадянам. Яких з легкої руки Міністерства охорони здоров'я навіть не подумають доставити в стаціонари. Адже чи не думаєте ви, справді, що ідеальна картинка швидкої надомної діагностики та ефективного амбулаторного лікування запрацює в наших соціально-економічних реаліях?