Від візників і старих “Волг” і “Жигулів” до сучасних сервісів замовлення таксі через мобільні додатки – запорізькі таксі пройшли довгий шлях. Незважаючи на час і всі труднощі, запорізьке таксі досі відіграє важливу роль у повсякденному житті мешканців і гостей такого великого міста, як Запоріжжя, забезпечуючи зручність і мобільність у будь-який час доби. У статті розповідаємо про історію та сучасне життя популярного транспорту, а також цікаві факти запорізького таксі. Більше на izaporizhets.com.
Перші таксі старого Олександрівська
Історія запорізького таксі почалася з візників, які за видом своєї діяльності ділилися на легкових (для людей) і ломових (для вантажів). Крім цього, був і поділ за кількістю коней: на однокінних і парокінних. Автомобільними перевезеннями міг займатися тільки чоловік, старший за 18 років. Кожен перевізник мав отримати офіційне посвідчення, після отримання якого він міг оформити “прописку” в одній із бірж і почати свою роботу. На екіпажі кріпилися номери, а на самому візнику мав бути спеціальний металевий значок. У нічний час візники повинні були користуватися ліхтарями.
Також був затверджений міською владою прайс на послуги візників. Так, наприклад, доїхати від центру міста до Південного вокзалу (зараз вокзал Запоріжжя-1) можна було за 30 копійок на однокінному візнику, а ось парокінний обійшовся б на 10 копійок дорожче. Можна було найняти візника і на час. Наприклад, годину обслуговування однокінного візника під час поїздки містом оцінювали в 50 копійок. Якщо пасажиру було необхідно доїхати до околиці міста, то йому доводилося платити на 10 копійок дорожче. Так само існував нічний тариф, і він був вищим: треба було додавати до вартості 5 копійок у разі однокінного, і 10 копійок, якщо вирішили їхати на парокінному екіпажі.
Оскільки платити візникам могли дозволити собі далеко не всі жителі міста, то візники користувалися своєю популярністю недовгий час. У 1912 році в Олександрівську з’являється дешевший транспорт – “лінійки”, парокінні вози на 10 місць. Вартість проїзду в них була в районі 6-8 копійок з дорослого і 3-4 копійок з дитини або учня, в залежності від маршруту.
Таким чином, лінійки створювали конкуренцію візникам, і тому точилася жорстка боротьба за маршрути руху. Ба більше, кучери лінійок любили трохи змінювати маршрут руху. Пізніше навіть було призначено спеціальну людину, яка розробила маршрут і графік руху лінійок, який не можна було порушувати. Також було обумовлено місця зупинок: вокзал, кут вулиць Дачної та Вокзальної, кут Тургенєвської та Соборної, а також місця перетину з тією ж Соборною, вулиць Ливарної та Дніпровської.
Розвиток таксі в радянський період
Активний розвиток запорізького таксі почався тільки з 1953 року. Запорізький автопарк був поповнений першими автомобілями “Перемога”. На державні автомобілі водіїв набирали дуже суворо, відтак працювали винятково професіонали. Водіям, які мали особливі досягнення, надали звання “Майстер”. Працювати таксистом у радянські часи було дуже престижно, і заробіток цілком виправдовував висунуті вимоги до кандидатів. Досвідчений таксист заробляв набагато більше за висококласних фахівців. Більше того, він сам міг обирати, кого перевозити, тільки хороших людей або всіх охочих, але за великі чайові.
Всі водії могли вільно таксувати. Популярними місцями стоянок таксі були: проспект Металургів, місце біля ТЦ “Фортуна”, площа Маяковського, універмаг “Україна”, площа Пушкіна і місце навпроти Обласної наукової бібліотеки. Машини під таксі відрізнялися від усіх інших: низ темно-синього кольору і світло-сірий верх, а вздовж усього борту – вузька смужка з легендарних “шашечок”.
У 1963 році запорізький таксопарк почав поповнюватися “Волгами” 21-ї моделі, який можна побачити в кінострічці “Бережись автомобіля”. Ці моделі були задіяні для перевезення городян до 1973 року, поки не з’явилися ГАЗ-24. Усі вони вже були обладнані лічильниками з різницею в 2 копійки. На той час у місті діяли кілька таксопарків, біля трампарку на вулиці Героїв Сталінграду і у Хортицькому районі. Кілометр на ті часи коштував пасажирам 10, а пізніше 20 копійок. Лічильник стартував із 10 копійок.
Приватні таксопарки та впровадження цифрових технологій
Після розпаду Радянського Союзу, в середині 90-х років, запорізький таксопарк переходить із державної форми власності в приватну, і відтоді активно починають з’являтися приватні автоперевезення. У 1996 році в Запоріжжі вперше з’являється послуга виклику таксі додому, дзвонити потрібно було з домашнього телефону. До цього моменту такої послуги в місті не було, таксисти забирали пасажирів тільки на вулиці. Першими хто впровадив цю послугу була запорізька компанія “Приват-таксі”. Згодом, у місті з’являється велика кількість диспетчерських фірм таксі, які часто використовують звичайних приватників. Фірми вказують тариф за кілометр, але часто ці тарифи не відповідають дійсності, оскільки власники фірм по-своєму рахують кілометраж.
У 2000-х роках починається новий етап розвитку запорізького таксі, завдяки впровадженню нових технологій. Так у Запоріжжі з’явилися диспетчерські служби, які координували роботу таксі за допомогою мобільного зв’язку. А з 2009 року в Запоріжжі почали зʼявлятися київські фірми таксі, які активно впроваджували сучасні тренди: мобільні додатки для замовлення таксі, оплата банківською карткою, послуга тверезий водій, перевезення без шашок таксі (послуга Інкогніто), трансфер до аеропорту та вокзалу, зустріч з табличкою, оренда гарного автомобіля з професійним водієм для пересування в межах міста та за межами міста, доставка курʼєром, а також до послуг пасажирів замовлення машини з оснащеним дитячим кріслом або бустером, а також поїздка з домашніми тваринами.
Таким чином, поява приватних таксопарків і впровадження ними цифрових технологій і сучасних трендів значно змінили обличчя міського транспорту Запоріжжя, зробивши його більш доступним і комфортним для городян.
Цікаві факти запорізького таксі
Історія появи та розвитку такого запорізького транспорту, як таксі, береже в собі безліч цікавих, а іноді, маловідомих фактів. Ділимося найцікавішими із них:
- Візники в Олександрівську аж ніяк не вирізнялися тверезим способом життя. Непоодинокими були бійки між ними за право перевезення пасажирів, які відбувалися у п’яному вигляді. Діставалося від п’яних візників і перехожим;
- Не менш рідкісним порушенням було і перевищення швидкості. Лихачі мчали з такою швидкістю, що перехожі навіть не встигали побачити номер “гонщика”. У темний час доби візники нерідко гасили ліхтарі, що теж заважало їхній ідентифікації;
- Їхати у віддалені райони міста візники дуже не любили. Особливо, якщо подібні замовлення їм надходили у вечірній час. Пасажири часто чули відмову від поїздки;
- Перші машини в Олександрівську з’явилися у 1915 році – “Мерседес” і “Берліє”, і належали вони місцевому підприємцю Грінеру;
- Рухатися в межах міста можна було зі швидкістю не більше 15 верст на годину (приблизно 16 км/год);
- У 60-ті роки стартовою цифрою лічильника були десять копійок. Щоб збільшити заробіток, були свої хитрощі. Наприклад, приїжджих, незнайомих із містом, могли довго возити по закутках до готелю, розташованого за п’ять хвилин пішки. Водії фарбували лампочки в салоні в червоний колір. При поганому освітленні салону можна було легко переплутати колір купюр, і напідпитку клієнт міг замість рубля дати “червонець”;
- У 60-ті роки дохід запорізьких таксистів міг досягти 120 рублів на місяць.
Історія запорізького таксі – це цікавий шлях, сповнений змін і нововведень, що відображають соціальні, економічні та технологічні трансформації в місті. Від перших приватних перевізників і державних автопарків до сучасних мобільних додатків, що дають змогу замовляти таксі одним натисненням на екран смартфона. Цей вид транспорту завжди адаптувався до потреб часу та бажань своїх пасажирів.