Цей медичний фахівець до початку повномасштабної війни працював звичайним цивільним лікарем-хірургом, але потім перейшов до військово-лікарського закладу.
Рятував життя українським воїнам як у госпіталі, так і на полі бою. Більш детально про історію сміливості фахівця із Запоріжжя, а саме: де його застала друга фаза війни, важка праця та як лікарі з нашого міста не втрачали “бойовий” дух — читайте далі на izaporizhets.com.
Де зустрів велику війну?
24 лютого 2022 року, владімір путін об’явив щодо проведення так званої “спеціальної військової операції”, а, в реальності почав атакувати — всю територію України, після окупації Криму та восьмирічної війни на Донбасі.
В результаті окупаційних російських дій у вищезгаданому році, Запоріжжя стало прифронтовим містом. Чимало містян приєднались до лав Збройних Сил України, ставши на захист Батьківщини. Серед них був й запорізький лікар — Микита. У свої двадцять вісім років, він переформатував свою медичну діяльність: з цивільного хірурга у військового.
Повномасштабна війна застала Микиту прямо на його чергуванні у місцевій лікарні, де працював тривалий час. Потім перевівся до військового госпіталю. Там, на початку тільки допомагав іншим фахівцям, але, зрештою зрозумів, що — тут він більше корисний ніж у цивільному медичному закладі. Попри всі тяжкості як фізичні, так й моральні, головне — врятувати якомога більше життів українських військовослужбовців.
“Найважчі” пацієнти та як підтримували моральний стан?
З початком широкомасштабного вторгнення росіян, Микита оперував поранених і під ворожими кулями, у зоні бойових дій, і у військовому шпиталі. Під час його тривалого “чергування з ночі 24 лютого”, він кожен день стикався із різноманітними видами поранення й травм: вогнепальні, осколкові, отримані в результаті вибухової хвилі, проникаючі поранення грудей і живота тощо.
Впродовж цього терміну запорізький хірург врятував стільки життів, що аж перестав рахувати. Наприклад, одного дня до військового шпиталю привезли українського героя в дуже критичному стані. У нього була сильна крововтрата, Микита провів обстеження під час якого дізнався, що пошкодження зазнала нижня порожниста вена — довелося її зашивати. Також були поранені життєво важливі органи. Впродовж довгої та виснажливої операції, запорізьким хірургам під керівництвом Микити вдалося врятувати життя бійця.
На жаль, були в його практиці й летальні випадки, оскільки війна це дуже жорстке явище. Дуже часто військові отримують поранення несумісні з життям, де вже лікар безсилий.
Неодноразово запорізькому хірургу доводилось працювати під артилерійськими та іншими видами обстрілів. Він допомагав колегам оперувати українських воїнів на місці, оскільки під час транспортування з поля бої існує великий шанс, що людина просто не доживе до операційного столу.
В інтерв’ю українським засобам масової інформації запоріжець відзначав, що хірургія в зоні бойових дій абсолютна інша, ніж у відповідному закладі. Через “спартанські умови” медикам доводиться не звертати уваги на стерильність та інші моменти, як, наприклад, бруд в окопі тощо. Головне основна мета — зупинити біль в очах військових, які дивляться з вірою і надію, бо хочуть якнайшвидше повернутися до своїх товаришів на передову. “Неможливо бути готовим до смерті пацієнта…”, — ділився Микита в інтерв’ю.
Водночас чоловік відзначав, що попри усю важкість та моментами безвихідь — траплялись і моменти радості та сміху. Микита часто жартував зі своїми колегами, адже бути кожен день у негативному настрої погано для психологічного стану лікарів.
Крім жартів запорізькі лікарі-хірурги також полюбляли співати українські пісні, щоб зняти стрес. Вони виконували такі композиції як: “Ой, у лузі червона калина” і Гімн України.
У такому співочому та незламному колективі навіть пацієнти починали підспівувати.