Одна з найголовніших спортивних споруд Запоріжжя та усього регіону – “Славутич-Арена”. Довгі роки на цьому стадіоні свої домашні матчі проводив запорізький “Металург”. Здебільшого завдяки успіхам “козакам” про нашу спортивну будівлю дізнавалися й в Україні. Проте, історія цієї арени ширша і має ще безліч маловідомих фактів: про історію заснування, становлення стадіону, і визначні події, що траплялися на “Славутич-Арені” – читайте далі на izaporizhets.com.
Історія заснування стадіону
За легендами початок історії нашого стадіону пов’язаний із будівництвом найбільшої в Європі гідроелектростанції – Дніпрогрес. Все через те, що у 20-х роках минулого століття запорізька молодь, яка брала участь у будівництві вирішила на одній із пустирів на лівому березі Дніпра обладнати невеликий спортивний майданчик, щоб корисно проводити час після щоденної праці. На цьому місці й виник сучасний стадіон “Металург”. Однак, до цього моменту тривала ще довга робота, аби одного дня просте футбольне поле перетворилося на спортивний комплекс.
По-перше, відіграло важливу роль у розвитку стадіону те, що відновився футбольний рух у місті. На початку 30-х років будівельники “Дніпрокомбінату”, з якого пізніше виділяється “Запоріжсталь”, а також студенти Дніпровського індустріального інституту, учні технікуму, різних училищ та курсів створили свою футбольну команду. На жаль, вони одразу стала одними з аутсайдерів у колі найкращих колективів міста, однак завдяки активності молоді міські чиновники звернули уваги на футбольну інфраструктуру, де грали юнаки. Як результат, у 1931 році за кошти доброустрою міста стартувало будівництвом стадіону на місці старого майданчика.
Після чого запорізька споруда отримала дебютну назву – фізкультурний майданчик імені Антипова (перший голова ВСФК України)
Пізніше стадіон буде передано заводу “Запоріжсталь” та названому “Сталь”. Там проходили футбольні турніри, а 30 вересня 1932 року відбулося відкриття Спартакіади будівельників Дніпробуду, присвяченому пуску славетної Дніпровської гідроелектростанції. Тут же відбувалися фінальні змагання першості республіки з футболу, а у серпні 1933 року сталось перше у нашому місті справжнє фізкультурне свято – Всесоюзна спартакіада будівельників.
З роком в рік футбол у місті розвивався, а з ним і наш спортивний майданчик. У 1938 році завершилась реконструкція споруди, завдяки чому у місті з’явився сучасний упорядкований стадіон на 8 тисяч глядачів.
У 1973 році збудували додаткову трибуну за допомогою якою наш спортивний комплекс тоді міг вміщати до 27 тисяч глядачів.
Успіх стадіону швидко закінчився, вже у 1980 році його офіційно визнали аварійним, усі заходи були скасовувані. Стартували ремонтні роботи, які профінансував місцевий комбінат “Запоріжсталь”, що дозволило відновити спортивні змагання протягом наступних 20 років.
Становлення стадіону
У період незалежності України стадіон почав знову просідати. Попри, поганий стан газону і самої арени, місцева команда продовжувала грати свої домашні матчі національного Чемпіонату там, але вже у 2001 році Федерація футболу України все ж таки заборонила їм проводити матчі на Центральному стадіоні “Металург”.
Останній матч “козаки” зіграли 31 жовтня того року з донецьким “Шахтарем”, а весняну частину 11 чемпіонату України починали не на рідному стадіоні, але запорізькому – “АвтоЗАЗ” місцевого ФК “Торпедо”.
Рішення про якнайшвидшу реконструкцію споруди було ухвалено навесні того ж року колишнім мером міста Олександром Поляком, але ремонт, а згодом і будівництво затяглося на довгі чотири роки – почались вибори та нові обіцянки вже від нового мера. Тривало усе це аж до 2006 року, коли, 29 липня, нарешті, був урочисто відкритий новий 12-тисячний стадіон, матчем 1-го туру 16-го чемпіонату України між командами “Металург” (Запоріжжя) – “Динамо” (Київ). На жаль, “козаки” свято уболівальникам футбольною складовою не зробили, оскільки на своєму полі з рахунком 0:5 поступилися.
Напевно, щоб загладити вину перед своїми фанами та подарувати їм справжнє футбольне дійство, у 2008 році, попри те, що головна футбольна команда міста вже два роки виступала на новій арені, стадіону влаштували друге офіційне відкриття. Відбулося воно наприкінці липня у першому матчі чергового чемпіонату, який пройшов на власному полі. Під час останньої реконструкції деякі витрати на себе взяла пивний спонсор стадіону – ПБК “Славутич” – купили для стадіону табло, освітлення та згідно з договором компанія мала фінансувати гроші на подальшу експлуатацію споруди. Взамін отримали право назвати стадіон своїм ім’ям – “Славутич-Арена”. На честь “відкриття стадіону 2.0” було запрошено зіркову музичну групу “Ляпис Трубецькой”. Однак, “козакам”, на жаль, усе це не допомогло у грі проти ФК “Харків”, знову зіпсоване свято.
Сучасна «Славутич-Арена» крім глядацьких трибун включає 6 кабінок для розміщення коментаторів. Окремо передбачено ложу для представників ЗМІ, куди вміщується до 60 осіб одночасно. Ну і, звичайно, куди без VIP-ложи, якою керівництва стадіону особливо пишається, оскільки вона розрахована на 100 гостей. Кількість сидячих місць на стадіоні – 11 883 глядачів.
Хто грає на “Славутич-Арені”?
Крім, запорізького “Металурга”, для якого цей стадіон рідний, тут ще свої домашні матчі інколи проводило місцеве ФК “Топедо”. А з липня 2014 року, тут оселилася Луганська “Зоря”, адже у той рік розпочалась збройна агресія рф на сході України, тому запорізьке поле стало новою тимчасовою домівкою для луганчан. Завдяки успішній грі останніх, і, на жаль, спад “Металурга”, запорізькі вболівальники змогли спостерігати за єврокубковими баталіями “мужиків” (так місцеві вболівальники іменували луганчан) з відомими колективами Європи.
Відомі події, що відбулися на “Славутич-арені”
Серед події, що відбувалися на нашому стадіоні та вже увійшли в історію, можна відзначити топ матчі українського і європейського масштабу.
20 червня 1992 року “Славутич-Арена” стала місцем фінального змагання між “Дніпром” і “Шахтарем”, які боролися за третє місце першого чемпіонату України.
У 2010 році стадіон приймав Суперкубок України, який розігрували донецький «Шахтар» і сімферопольська «Таврія». Запорізький стадіон випередив своїх конкурентів, адже заявки на проведення поєдинку подавали ще стадіони Кривого Рогу та Сум, але було обрано саме нашу спортивну споруду. Суперкубковий матч завершився розгромною перемогою «Шахтаря» з рахунком 7:1, матч запам’ятався багатьом місцевим фанатам.
Також базова арена міста славиться тим, що тут пройшов матч головної футбольної команди країни – національна збірна України. І хоч це була лише товариська гра, в якій українці мінімально перемогли збірну Естонії – 1-0, однак для 11 756 глядачів гра синьо-жовтих запам’яталася більше ніж сам результат. До слова, у тому матчі одразу двоє вихованців запорізької академії футболу допомогли національній збірній перемогти Естонію – Едуард Соболь та Сергій Сидорчук.
Ще однією історичною подією, яка, на жаль, трапилася на нашому стадіоні – трагічний інцидент із Валерієм Васильовичем Лобановським. Легендарний тренер під час матчу, 7 травня 2002 року між запорізьким “Металургом” і київським “Динамо” знепритомнів на лаві запасних. Карета швидкої допомоги забрала його з поля до Запорізького центру екстремальної медицини. Там поставили діагноз ”інсульт головного мозку”. 13 травня о 20:30 Валерій Васильович Лобановський помер. На честь славетного українського тренера та гравця була названа вулиця де розташований стадіон
Раніше вулиця, де розташовувався стадіон, називалася “Спортивна”, але після трагічних подій у 2002 році вона була перейменована – вулиця “імені Лобановського”.
