Безумовно, кожне місто знамените чимось суто своїм, що властиво тільки йому одному і більше ніякому населеного пункту. Люди і їх звички, особливості архітектури і містобудівного дизайну, суперечки про батьків-засновників і цікаві інфраструктурні проекти, які в різний час мали місце бути на цій території – все це з часом обростає легендами та міфами, з бувальщини перетворюється на казку, а нащадки починають говорити про це напівпошепки, немов про щось старе і майже заборонене. Є такі, а також їм подібні, історії і у Запоріжжя – великого промислового та індустріального центру на південному сході України. Особливе географічне положення (ну якому місту ще пощастило б з’явитися прямо на шляху завойовників в їх розбійних походах з території Кримського півострова вглиб країни в шістнадцятому – сімнадцятому століттях!), особливий клімат (степ, не дуже родючий, а тому – і не дуже привабливий для великих поселень), особлива історія (далеко не кожному населеному пункту пощастило потрапити в документи, які датуються ще десятим століттям!) – все це породжує і особливе населення. Найвідомішими жителями цих земель були знамениті запорізькі козаки. Втім, далеко не вони одні творили давню і сучасну історію Запорізького краю, вписуючи туди свої імена. Далі на izaporizhets.
Наш Стоунхендж
Так, слов’янські племена, які обживали ці землі не одну сотню років тому, залишили після себе кілька історичних пам’яток. Не занадто відомий в широких колах населення, але від того не менш цікавий факт: на території сучасного острова Хортиця є старе язичницьке капище, яке за своїм символізмом вельми нагадує знаменитий Стоунхендж. Така ж кругова структура споруди, використання кам’яних брил для створення периметра, а також подібне ритуальне призначення роблять запорізький острів практично батьківщиною другого Стоунхенджа. Здорово, правда?
Січ – не одна, а багато
Та й сам острів Хортиця встиг не раз вписати своє горде ім’я в літописи історії нашої країни. Практично кожен школяр знає про те, що саме на Хортиці стояла Запорізька Січ – знаменита «домівка» запорізьких воїнів – козаків. Однак історики стверджують, що, по-перше, різноманітних Січей було близько десятка (тобто Запорізька – абсолютно не ексклюзивна), а по-друге – перша Січ розташовувалася не на самій Хортиці, а на невеликому острівці поруч з нею. Оскільки цю Січ заснувала людина на прізвище Байда-Вишневецький, то і острів через деякий час отримав назву Байда. Сама структура Січі в оповіданнях письменників різних епох досить сильно романтизована і спотворена, але те, що саме запорізька земля (від слова пороги – виступаючі над водою поверхні скель) дала старт такому знаковому явищу в українській історії, як козацтво – це незаперечний факт.
Кому музей, кому робота
Чимало цікавого таїть в собі і ближча до нас історія Запоріжжя. Так, наприклад, мало хто знає про те, що спочатку будинок Олександрівської міської управи розміщувався в одному з дохідних будинків вельми відомого в місті купця. Однак той згодом занадто сильно підняв орендну плату, і державним діячам довелося в терміновому порядку шукати, куди б переміститися зі звичного місця. Незабаром таке приміщення було знайдено, причому прямо поруч зі старим. Цей красивий будинок з напівкруглою частиною, що видається далеко на тротуар, шпилем на високому куполі, круглими віконцями, прикрашеними вигадливою ліпниною, і масивними дверима з натурального дерева, обкуті металом, знає кожен запорізький перехожий. Саме в цьому будинку розміщується в наш час експозиція Запорізького краєзнавчого музею. Таким чином, все його внутрішнє оздоблення – високі стелі з незвичайними ліпними візерунками, напівкруглі сходи з високими бильцями, колони та інші елементи модерну в обробці і конструкції – це живе втілення позаминулого століття і уособлення історії старого повітового Олександрівська.
Пам’ятники минулого
В самому серці Олександрівського району сучасного Запоріжжя стоїть пам’ятник, який теж міг би чимало цікавого розповісти про свою епоху, якби вмів говорити. Однак ще залишилися ті люди, які були причетні до його виготовлення і можуть замість нього озвучити ті цікаві факти, свідками яких вони були. Так, наприклад, мова йде про пам’ятник «Піонерська дружба», який прикрашає собою сквер на вулиці Базарній (колишня вулиця Анголенка). Багато поглядів привертав перший варіант цієї скульптурної композиції, який був встановлений в середині п’ятдесятих років минулого століття і авторство якого належало Михайлу Худасу – чудовому запорізькому скульпторові. Саме в першому варіанті обличчя дітей були найбільш «живими» і схожими на справжні, а їх фігури немов зійшли з кадрів кінохроніки про життя підростаючого післявоєнного покоління. Незважаючи на те, що самого скульптора вже немає в живих, про історію пам’ятника багато розповідає його рідна дочка Жанна, її однокласниці і хлопчики, які в той час жили близько так званої Дурної скелі – місця, де велося будівництво мостів Преображенського, і де облаштував собі майстерню Михайло Худас. Мало кому відомо, що хлопці приходили туди на запрошення скульптора, позували йому, тому у кожної фігури є один, а іноді – і кілька абсолютно реальних прототипів, які і справді існували. Може бути, саме в цьому – запорука популярності першого варіанту пам’ятника, якої так і не зміг здобути другий.
Хто побудував ДніпроГЕС?
Ще одним маловідомим фактом про місто сталеварів і робочих є те, що до другої половини минулого століття існувало (фактично, а не на папері) два «міні-Запоріжжя». Одне – з центром в нинішньому Олександрівському (тоді – Жовтневому) районі, історичній частині міста. Друге – з центром в Соцмісті (Шостому кварталі). А зрослися вони воєдино в той час, як проводилася ґрунтовна реконструкція центрального проспекту міста (тоді – імені Леніна, а тепер – Соборного). Таким чином, злилися заснована ще за царату частина з побудованою за часів Радянського Союзу. Не секрет також, що своїм стрімким розвитком обидві частини зобов’язані ДніпроГЕСу – саме завдяки наявності в місті такого потужного інфраструктурного об’єкта сюди хлинули і інвестиції, і нові мешканці. Хоча назвати цей проект суто радянським було б неправильно, адже більшість обладнання машинних залів ДніпроГЕСу було вироблено в Німеччині і США.
