Благородна місія депутатів усіх рівнів – це, безсумнівно, покращувати життя своїх виборців. Для цього їм доступний досить-таки великий інструментарій, якого позбавлений звичайний громадянин України. Замисліться самі – адже пересічні українці не приймають законів, не мають права здійснювати депутатські запити, та й багато яких інших можливостей їм недоступні, чи не так? Разом з тим, все це можливо і реально в руках депутата – тільки візьми і зроби. Далі на izaporizhets.
Знизу їм видніше
Вважається, що місцеві депутати набагато ближчі до народу, ніж народні обранці в Києві. Судіть самі – це правда навіть з суто територіальної точки зору. З вікна будинку на площі Фестивальній прекрасно видно місто Запоріжжя з більшістю його проблем. Куди не глянь – живий доказ стагнації в цілих галузях: громадський транспорт, проведення культурного дозвілля, відсутність чистого і свіжого повітря, бруд прямо на тротуарах в центрі міста і так далі. Однак деякі аспекти життя в обласному центрі, як бачимо, не помітні неозброєним оком навіть з депутатськими можливостями.
Зайві співробітники і пацієнти
Так, наприклад, мова йде про стан лікарень та доступність медичної допомоги для запоріжців і гостей міста. Перш за все, звертає на себе увагу значна кількість «зайвих» ліжок і стаціонарів, які в тяжкі часи епідемії коронавіруса виявилися закриті, перепрофільовані або згорнуті іншим способом. Безумовно, частина персоналу також вирушила на вулицю. Кваліфіковані медичні сестри, досвідчені лікарі, вмілі санітарки – всі вони «не вписалися» в сучасні реалії і змушені були шукати інше місце роботи в той самий час, коли інші міста (наприклад, Львів і Одеса) навпаки наполегливо запрошують до себе медиків і обіцяють їм відмінні умови праці. Так, мова, наприклад, йде про обласний шкірно-венерологічний диспансер (і це при тому, що за кількістю пацієнтів наша область з лишком обганяє сусідні). Тепер в будівлі панує повна розруха, і невідомо, що думають з цього приводу ті можновладці, кому громада делегувала право управляти.
Все для людей
Точно така ж сумна доля чекала мережу протитуберкульозних установ в Запоріжжі і області. Колись їх було багато, по одному в кожному районі, тепер залишився один, обласний. Решта доживають свій вік і або вже закриті, або балансують на межі закриття. Яким чином хворим на туберкульоз з області (!!!) добиратися в місто для того, щоб отримати консультацію лікаря, виконати призначення або пройти обстеження – історія замовчує. Як і той факт, що один хворий може заразити від чотирьох до десяти поки ще здорових. Навіть в разі, якщо він виявлений, ізольований і сидить вдома. А якщо ні? Сценарій апокаліптичного фільму практично готовий? А якщо додати до цього, що медики впевнені, що четверта частина всього населення інфіковані паличкою Коха, але в їх організмах вона поки ще дрімає? Є, де Спілбергу розвернутися? Або хто там у нас фільми-катастрофи краще знімає?
Чи то ще буде
Але ще «веселіше» йдуть справи з новими голосуваннями народних обранців. Так, зараз такі непопулярні у народу рішення, як закриття медичних установ, доводиться приймати депутатам. Але все може змінитися вже в найближчому майбутньому. З відкритих джерел стало відомо, що 06 лютого поточного року на адресу депутатської комісії обласної ради надійшов лист за підписом директора фтизіопульмонологічного центру (саме так красиво став називатися після змін, пов’язаних з медичною реформою, обласний протитуберкульозний диспансер в Заводському районі Запоріжжя). Містив лист просту прохання: дозволити керівництву самостійно закривати ті з підрозділів центру, які необхідно ліквідувати з точки зору самого директора. Як сказала б Еллочка Людоїдка, блиск! Тобто ті підрозділи, які виявляться неприбутковими або в якийсь момент здадуться зайвими, можна буде закрити розчерком начальницького пера, навіть без консультації з народними обранцями і голосування. Лист було, як видно, розглянуто постійною комісією обласної ради з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, і результати такого ознайомлення лягли в основу проекту рішення номер 6, який трохи пізніше з’явився на сайті обласної ради. В результаті, цілий ряд поки існуючих медичних установ Запорізької області теоретично можна буде ліквідувати в будь-який момент. Також періодично «кулуарно» дискутується в депутатському середовищі рішення, яке передбачає підвищення заробітної плати (хто б сумнівався) директорам комунальних неприбуткових підприємств (а всі ми пам’ятаємо про те, що саме наше місто відзначилося в кінці минулого і початку цього року багатомісячними затримками виплати заробітних плат простим медпрацівникам?). На даний час питання відкликано автором. Невже ці рішення настільки актуальні, і ніякі інші не можуть перевершити їх у важливості для всіх членів громади?
Не вписалися в реформу
Безумовно, відповідь щодо закриття установ давно готова: не змогли укласти договір з НСЗУ, не можуть, не відповідають, не виконують. І багато чого ще «не». Однак диявол криється в деталях, і давно відомо, що багато установ не можуть підписати заповітний документ з НСЗУ не тому, що не хочуть або не потрібні місцевим жителям, а тому, що фінансування на всі вимоги виділяється мізерно мало. Так, наприклад, перед керівником постає питання: як йому витратити отримані гроші? Чи то виплатити зарплати співробітникам, чи то купувати високотехнологічне обладнання? Але хто буде працювати на ньому, якщо співробітники від безгрошів’я розбіжаться світ за очі? А коли не розбіжаться – то з чим їм працювати, якщо грошей ледь вистачає на ремонт стареньких апаратів і механізмів? А НСЗУ наполягає на придбанні нових і «просунутих»? Точно така ж історія і з вимогою зробити установу доступною для маломобільних груп населення. Керівництво розуміє, що одними пандусами тут не обійтися, у багатьох закладах потрібні ще й ліфти, а звідки взяти на них фінанси? А що робити пацієнтам – простим людям, які не з власної, ясна річ, волі виявилися інфікованими? І чи не варто було такі грандіозні рішення виносити на повноцінне громадське обговорення перед тим, як остаточно вирішувати все за запоріжців – де лікуватися, як лікуватися, та й чи лікуватися взагалі.
