Минуло зовсім небагато часу з тих пір, як стурбовані батьки школярів, які відвідують Кам’янко-Дніпровську школу №3, звернулися до групи «Батьки SOS» зі своєю проблемою: їхні діти виявилися контактними по туберкульозу. Учениця другого класу померла напередодні від туберкульозного менінгіту, встигнувши перед цим походити хворою на заняття і заразити однокласника, пише izaporizhets.com.
Батьки школярів хотіли отримати відповідь на питання, що зроблено для того, щоб убезпечити здоров’я їхніх дітей. На офіційному рівні жодних роз’яснень вони не отримали, а в стінах школи не провела дезінфекції. Діти щодня ходять в класи, наражаючись на небезпеку заразитися смертоносною інфекцією. Але на рівні області тема прозвучала на каналі «Запоріжжя» з залученням фахівців, які, однак, ясності не внесли.
Ніколи такого не було, і ось знову
І знову тема туберкульозу звучить на порядку денному. І знову в зовсім образливому контексті. Дитину, яка перенесла туберкульоз і одужала, батьки її однокласників буквально не пускають продовжувати навчання поруч зі здоровими дітьми. Цей кричущий випадок стався в одній із шкіл Бердянська і дуже точно показує, наскільки наше суспільство екзальтовано, так як справедливо розуміє, що абсолютно ніхто не захищений від найнебезпечнішої інфекції, яка щорічно забирає тільки в нашій країні 4 тисячі життів (в середньому в день помирає 10 людей ). Як скальпель хірурга – болючий, але ефективний засіб, – ситуація з перехворілою школяркою розкрила гнійник безвідповідальності можновладців, що бездумно втілюють в життя свої реформи, які експериментують над живими людьми так, немов це неживі предмети. Це нова, сучасна форма полювання на відьом, яка тим небезпечніше, чим більший відчай буде осягати людей, які всього лише намагаються захистити своїх власних дітей. При цьому їх форма протесту нелюдська і дрімуча, але вони розуміють, що розраховувати в боротьбі за права своїх дітей можуть тільки на себе, і не довіряють державі, яке легко кине їх один на один з проблемою.
А лікувати – ніде. І нікому
Під час всієї цієї вакханалії відбувається повне закриття більшості туберкульозних диспансерів. У Запоріжжі, наприклад, закривають 75% таких закладів, а в єдиному (!), що залишився, скорочують ліжка вдвічі (було 493, а стало 215). Можливо, не так уже неправі ті, хто не довіряє державі в питанні охорони здоров’я? Як можна в розпал епідемії туберкульозу, оголошеної в Україні Всесвітньою організацією охорони здоров’я з 1995 року, не тільки не розвивати, а й знищувати протитуберкульозні установи? Як можна відміняти ранню діагностику? Ось так і з’являються серед нас нові мисливці на відьом – ті, хто не погребує фізичним або моральним насильством для того, щоб убезпечити свою родину. Не за горами туберкульозні погроми?
Де гроші, Зін?
У подібних умовах держава не має морального і юридичного права стояти осторонь від процесів в соціумі, так як суспільство і так надмірно агресивно налаштоване. Держава зобов’язана втрутитися в ситуацію і виправити її, маючи для цього в своєму розпорядженні всі необхідні ресурси. Замість цього хворі на туберкульоз передаються у загальну лікувальну мережу, де можуть виявитися поруч у черзі під кабінетом лікаря з будь-яким іншим пацієнтом. Навіть дитиною. Крім того, ніхто не зможе відстежити переміщення такого хворого, як це відбувається в стаціонарі. А в рамках медичної реформи авторства колишньої в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун протитуберкульозні диспансери переходять на самоокупність. Лікування туберкульозу потребує дуже тривалого часу (від 3-4 місяців до року) і є дуже затратним. А якщо «накласти» його на нове трудове законодавство, що значно полегшує звільнення, незважаючи на хворобу працівника, то кошти на лікування людині брати буде просто ніде.
Статистика – офіційна і сумна
По місту Запоріжжя в 2019 році було виявлено 304 дорослих особи, які захворіли на туберкульоз, а також 18 дітей. У сотні трапився рецидив (тобто вилікуване раніше захворювання повернулося з новою силою). Також за статистичними даними в місті 600 осіб хворі на активну форму. Начебто, в порівнянні і кількістю населення в місті, це не так вже й багато, але кожен хворий може заразити інфекцією від десяти до ста чоловік, в залежності від кількості і якості контактів. Зараз ці люди ще отримують адекватне лікування, а в майбутньому (а саме з 1 квітня) така розкіш буде вже під питанням. Крім того, на обліку у фтизіатрів перебуває 2000 дітей (і це в одному тільки Запоріжжі!).
По дитячому туберкульозу наше місто вже четвертий рік поспіль займає перше місце по Україні! Тобто щорічно заражається смертельним захворюванням втричі більше маленьких запоріжців, ніж жителів будь-якого іншого міста країни. І кожен з них відвідує дитсадок, школу, їздить на громадському транспорті.
Чи будемо сміятися 1 квітня?
Так в чиїй же компетенції стояти на сторожі громадського здоров’я та перешкоджати повальному інфікуванню городян «чумою нашого часу»? Такий нормативний документ, як Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», обіцяє нашим співгромадянам все краще в сфері охорони здоров’я, що тільки може собі уявити середньостатистичний українець. Якщо читати цей закон, то проблеми існувати не повинно, і на все повинні бути знайдені кошти. Недофінансування тубдиспансерів, однак, катастрофічне. Якщо вірити тій інформації, яка є на місцях, то зі стартом чергового етапу медреформи диспансери отримають 20 (!!!) відсотків від нормативної суми, тобто в середньому тільки на лікування кожного п’ятого пацієнта прийдуть від «щедрої» держави хоч якісь гроші (або, іншими словами, кожен пацієнт отримає одну п’яту від потреб). В абсолютних цифрах ще зараз сума за одного хворого становить 100000 гривень (сюди входять і харчування, і догляд, і лікування), а з 1 квітня це буде всього лише 20600 гривень на людину. При цьому, нагадаємо, з цієї дати більшість протитуберкульозних установ будуть закриті, а їх співробітники звільнені.
