Соцмісто, або Шосте селище в Запоріжжі, — унікальний містобудівний ансамбль 1930-х років, який вважають одним з найвиразніших прикладів архітектурного авангарду в Україні. Створений у період індустріалізації міста, цей житловий комплекс об’єднав ідеї конструктивізму, функціоналізму та інших напрямів міжвоєнного модернізму. Його архітектуру часто порівнюють з німецьким Баугаузом, адже вона відображає прагнення того часу переосмислити міський простір і повсякденне життя людей. У цій статті на izaporizhets.com розповідаємо, як виникло Соцмісто, які будівлі стали його архітектурними символами та чому збереження Шостого селища має значення для культурної спадщини Запоріжжя.
Що таке запорізьке Соцмісто: архітектурний феномен Шостого селища
Шосте селище, відоме також як запорізьке Соцмісто, — один з найцікавіших архітектурних експериментів України 1930-х років. Його задумували не як звичайний житловий район, а як цілісний міський простір нового типу, пристосований до життя індустріального суспільства. Тут мали мешкати працівники великих промислових підприємств, а поруч з житлом розташовувалися громадські установи, заклади освіти, культури та відпочинку.
Головна особливість Соцміста — продумана структура всього району. Архітектори працювали не над окремими будинками, а над єдиним ансамблем, у якому забудова, вулиці, громадські простори та інфраструктура мали доповнювати одне одного. Саме тому Шосте селище варто розглядати не просто як зібрання пам’яток конструктивізму, а як масштабний проєкт міського планування.
На відносно невеликій території можна простежити, як змінювалися архітектурні смаки та підходи до забудови протягом кількох десятиліть. Ранні конструктивістські споруди з їхніми лаконічними формами й функціональністю сусідять з пізнішими будівлями, в яких уже відчутний вплив монументальної повоєнної архітектури. Така концентрація різних стилістичних рішень робить район особливо цінним для дослідників архітектури.
Історія створення Соцміста: будівництво ДніпроГЕС та радянський авангард
Поява Соцміста в Запоріжжі була частиною масштабного індустріального проєкту, який у 1920–1930-х роках супроводжувався гучними обіцянками побудувати нове суспільство. Ідеї соціалізму, колективного побуту та рівності знайшли відображення не лише в політичній риториці, а й в архітектурі. Місто мало стати простором, де новий спосіб життя отримав би власну форму.
Саме тому Запоріжжя перетворилося на своєрідну лабораторію архітектурних експериментів.
Безпосереднім поштовхом до розвитку нового району стало будівництво Дніпровської гідроелектростанції — ДніпроГЕСу. Разом з промисловими підприємствами вона формувала нове індустріальне обличчя міста й потребувала великої кількості робочої сили. Для будівельників, інженерів та працівників заводів почали створювати житлові комплекси, які мали відповідати потребам нового радянського пролетаріату. Так поступово формувалося Соцмісто — район, де архітектура була тісно пов’язана з промисловим розвитком.
Однак за модерністськими фасадами та масштабними інженерними досягненнями прихована значно складніша історія. Індустріалізація відбувалася ціною величезних людських втрат, руйнування традиційного українського сільського життя та Голодомору. Тому сприймати архітектурну спадщину Соцміста лише як тріумф інженерної думки було б однобічно.
На цю суперечність звертає увагу запорізька екскурсоводка Наталія Лобач, яка наголошує на нерозривному зв’язку архітектури з історичним контекстом:
«В Соцмісті є потужна модерністська архітектура і є її історія: індустріалізації ціною нашого села, життів наших людей, які вмирали від голодомору. Це такий складний мікс надсучасного мистецтва і кривавого минулого».
Саме ця подвійність робить Шосте селище особливим об’єктом для дослідження. Його будинки розповідають про сміливі архітектурні пошуки початку XX століття, але водночас нагадують про ціну, якою радянська влада будувала індустріальну державу. Соцмісто стало не лише пам’яткою авангарду, а й простором пам’яті про складну та трагічну історію України.
Міжнародний контекст: зв’язок з німецькою школою Баугауз
Архітектурна історія Шостого селища не обмежується українським контекстом. Його забудова формувалася в той самий період, коли в Європі активно розвивалися модерністські ідеї, зокрема в німецькій школі Баугауз (Bauhaus). Між запорізьким Соцмістом і цим відомим мистецько-архітектурним рухом можна простежити чимало спільного — від ставлення до простору до принципів проєктування житла.
І запорізькі архітектори, і представники Баугаузу прагнули відійти від традиційної декоративності. На перший план виходили практичність, функціональність і раціональне використання простору. Замість складних фасадних прикрас — прості геометричні форми, чіткі лінії та лаконічні об’єми. Архітектура мала відповідати потребам сучасної людини, а не демонструвати статус власника будівлі.
Дослідники Urban Forms Center розглядають Шосте селище та Баугауз як споріднені явища міжвоєнного модернізму. Цей зв’язок став предметом і міжнародного наукового обговорення. У 2017 році в Запоріжжі відбулася конференція, присвячена універсальності запорізького модернізму та його співвідношенню з ідеями Баугаузу. Продовженням дослідницької роботи стала збірка «Bauhaus — Zaporizhzhia», видана у 2019 році. До її підготовки долучилися науковці з Німеччини, Чехії, Польщі, Великої Британії та України. Таким чином, архітектурна спадщина промислового Запоріжжя стала частиною ширшої європейської дискусії про модернізм.
Архітектурні пам’ятки Соцміста: Круглий будинок, будинки Лаврова та амбулаторне містечко
Шосте селище цікаве не лише загальним плануванням, а й окремими спорудами, кожна з яких має власний архітектурний характер. Тут можна побачити незвичайні житлові будинки, громадські установи з оригінальним оздобленням і споруди, які стали впізнаваними символами запорізького конструктивізму.
- Одна з найвідоміших місцевих пам’яток — Круглий будинок. Його архітектурне рішення привертає увагу незвичною формою незамкненого кола. Будівля демонструє прагнення архітекторів експериментувати з простором і відходити від традиційної прямокутної забудови. Саме завдяки такому плануванню будинок став однією з візитівок району.
- Інший цікавий приклад — будинки Лаврова, зведені у 1936 році. Їхні фасади вирізняються стриманою геометрією, плоскими поверхнями та круглими вікнами. Водночас у зовнішньому оформленні помітні мотиви давньосхідної архітектури. Таке поєднання модерністських принципів із незвичними декоративними елементами створює виразний архітектурний образ.
- Не менш цікаве амбулаторне містечко, до якого входять поліклініка, диспансер та аптека. Особливу увагу привертає матеріал оздоблення — темно-рожевий вірменський туф. Камінь надає будівлям характерного кольору й фактури, завдяки чому медичний комплекс помітно відрізняється від навколишньої забудови. Це приклад того, як навіть функціональні громадські споруди в Соцмісті отримували продумане архітектурне оформлення.
- Серед знакових об’єктів району також Бібліотека Соцміста, розташована серед затишних дворів історичної забудови на колишній вулиці Добролюбова, яка нині має назву Фанатська. Її пов’язують з конструктивістською спадщиною Запоріжжя. Бібліотека стала одним з популярних пунктів екскурсійних маршрутів, адже дозволяє побачити архітектуру Соцміста не лише з боку головних вулиць, а й у просторі внутрішніх дворів.
Ці споруди добре демонструють різноманітність архітектурних рішень Шостого селища. Круглі форми, незвичні вікна, кольоровий камінь і продумане розташування громадських будівель створюють середовище, у якому навіть звичайна прогулянка перетворюється на знайомство з архітектурною історією Запоріжжя.
Перша і друга хвиля українського модернізму: статус спадщини ЮНЕСКО
Історія українського модернізму не обмежується одним архітектурним періодом. Упродовж XX століття він пережив кілька етапів розвитку, кожен з яких залишив помітний слід у міському середовищі. Засновник проєкту Ukrainian Modernism Дмитро Соловйов виділяє дві основні хвилі цього руху.
Перша припала на 1920–1930-ті роки, коли в Україні поширився конструктивізм. Саме в цей час зводили Шосте селище в Запоріжжі, експериментували з формами житлових будинків і шукали нові принципи організації міського простору. Проте період архітектурної свободи виявився недовгим. У другій половині 1930-х років радянська влада змінила культурну політику, а конструктивізм поступився місцем сталінському ампіру. Курс на так звану «боротьбу з надмірностями» фактично припинив розвиток багатьох авангардних напрямів.
Друга хвиля українського модернізму розгорнулася у 1960–1980-х роках. Вона мала інші художні засоби та технологічні можливості, але зберігала прагнення до функціональності, простоти форм і переосмислення міського середовища. Архітектура цього періоду також стала важливою частиною української спадщини, хоча тривалий час залишалася недостатньо дослідженою та оціненою.
На цьому тлі особливого значення набуває питання збереження Шостого селища. Попри його архітектурну цінність і міжнародний інтерес, статус унікального ансамблю довгий час залишався невизначеним. Розглядалася можливість внесення Соцміста до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Однак повномасштабне російське вторгнення перервало роботу над цією ініціативою та ускладнило подальше дослідження й охорону архітектурних пам’яток.
Запорізьке Соцмісто — це значно більше, ніж район з незвичайними будинками. Його історія відображає цілу епоху архітектурних пошуків, коли конструктивісти намагалися створити новий тип міста, пристосований до потреб індустріального суспільства. Перед Запоріжжям стоїть важливе завдання — зберегти цей архітектурний ансамбль для наступних поколінь, досліджувати його та повертати йому належне місце в історії української та європейської архітектури. Шосте селище залишається свідченням того, що Запоріжжя було не лише центром промисловості, а й одним із майданчиків масштабних архітектурних експериментів свого часу.